Жозе Сарамаго - Прозріння

Несвоєчасність усіх цих наративних відступів, те, що ми гальмували свою оповідь, удаючись до недоречних екскурсів, зрештою, відкрила нам, хоч і запізно, що ми й не помітили, як події не стали чекати нас, а пішли вперед, і ми, замість ретельно виконувати обов’язок оповідача історій і повідомляти читача, що має відбутися, не маємо тепер іншої ради, як розповідати про те, що вже відбулося. Всупереч тому, що ми припускали, натовп не розсіявся, маніфестація тривала й тепер посувалася густою масою по всій ширині вулиць у напрямку, як можна було збагнути з викриків, палацу керівника держави. А дорогою вони мали проминути не більше й не менше як резиденцію прем’єр-міністра. Журналісти преси, радіо й телебачення, які пересувалися в голові маніфестації, нервово заповнювали свої аркуші паперу, телефоном повідомляли про хід подій редакції, в якій вони працювали, збуджено висловлювали свої професійні тривоги й особисті тривоги як громадян, Схоже, ніхто тут не знає, що має відбутися, але ми маємо причини боятися, що натовп готовий узяти штурмом президентський палац, не виключаючи, принаймні це дуже ймовірно, розграбування офіційної резиденції прем’єр-міністра й усіх міністерств, які опиняться на його шляху, ідеться не про апокаліптичне передбачення нашого страху, досить поглянути на спотворені обличчя всіх цих людей, і не здається перебільшенням сказати, що кожне з них прагне крові й руїни, й тому ми не можемо не прийти до трагічного висновку, хоч багато з нас ще не наважуються сказати це вголос і звертаючись до всієї країни, що уряд, який виявив свою ефективність за інших обставин і тому здобув аплодисменти чесних громадян, вчинив украй необачно, коли вирішив покинути столицю, полишивши її інстинктам розлюченої юрби без патерналістської й переконливої присутності представників влади на вулицях, без поліції з її сльозогінним газом, без водометів, без собак, без тих засобів, коли все можна висловити одним словом. Балачки про неминучість катастрофи піднялися до інформативної істерії, коли натовп підійшов до резиденції керівника уряду, невеличкого буржуазного палацу, збудованого у стилі пізнього вісімнадцятого сторіччя, там викрики журналістів перетворилися на перелякані зойки, Ось тепер, ось тепер, ось тепер усе може статися, нехай свята діва захистить нас від небезпек, захистить славну історію нашої батьківщини, нехай душі предків, дивлячись із небес, погамують лють цього народу. Усе й справді могло статися, але, зрештою, нічого не сталося, лише невеличка частина людей відокремилася від маніфестації й зупинилася на перехресті вулиць, де стояв невеличкий палац прем’єр-міністра зі своїм садочком, решта маніфестації посунула далі по широких вулицях, якби тут були арифметики з поліції, вони сказали б, що на вулиці вийшли не більш як півсотні тисяч людей, хоча їхня справжня кількість, коли ми порахуємо їх по одному, була вдесятеро більшою.

Саме тут, коли маніфестація зупинилася й запанувала глибока тиша, один пролазливий репортер упізнав посеред моря голів чоловіка, якого можна було впізнати, навіть попри те, що половина його обличчя була забинтована, й тим легше, що з першого погляду репортерові пощастило розгледіти й другу щоку, неушкоджену, яка так само підтверджувала реальність другої пораненої щоки, як і підтверджувалася нею. Тягнучи за собою оператора з кінокамерою, він став проштовхуватися крізь натовп, кажучи то в один бік, то в другий, Дозвольте, дозвольте мені пройти, розступіться, це дуже важливо, а коли підійшов зовсім близько, Пане голово, пане голово, будь ласка. Але те, що він думав, було не таким чемним, Які чорти принесли вас у саму гущу цього наброду. Репортери загалом мають добру пам’ять, і цей не забув, як голова муніципальної ради публічно образив усю інформативну корпорацію в ту ніч, коли вибухнула бомба. Тепер він мав відчути на собі, як їм було тоді прикро. Репортер підсунув йому мікрофон під самий ніс і зробив операторові знак у стилі таємної секти, який водночас міг означати, знімай і дай йому ляпаса, що в такій ситуації можна було сприйняти і як перше, і як друге, Пане голово, дозвольте мені висловити свій глибокий подив, що я зустрів вас тут, Чого тут дивуватися, Я вам щойно сказав чому, для мене несподіванка побачити вас учасником цієї маніфестації, Я громадянин, як і кожен інший, тому можу виходити на будь-яку маніфестацію чи демонстрацію, коли мені заманеться, а тим більше тепер, коли на це ні в кого не треба просити дозволу, Ви не просто громадянин, ви голова муніципальної ради, Ви помиляєтеся, минуло вже три дні, як я перестав бути головою муніципальної ради, я думав, що ця новина вже до вас дійшла, Я нічого не знаю, ми досі не одержали ніякого офіційного повідомлення ні від муніципальної ради, ні від уряду, Гадаю, ви не сподіваєтеся, що я скличу прес-конференцію, Вас звільнили, Я відмовився від своєї посади, Чому, Єдина відповідь, яку я можу дати, це не розтуляти рота, Населення столиці захоче знати, з якої причини голова його муніципальної ради, Повторюю, я вже не голова, Йому також буде цікаво довідатися, чому голова його муніципальної ради приєднався до маніфестації проти уряду, Це не маніфестація проти уряду, це маніфестація жалоби, люди прийшли поховати своїх мерців, Мерці вже поховані, а проте маніфестація не розійшлася, я хотів би почути ваше пояснення, Запитайте в цих людей, Мене цікавить ваша думка, а не їхня, Я йду туди, куди йдуть вони, от і все, Ви симпатизуєте виборцям, що проголосували чистими бюлетенями, чистобюлетенникам, Вони проголосували, як вважали за потрібне, моя симпатія чи моя антипатія не мають жодного стосунку до їхнього вибору, А ваша партія, що скаже ваша партія, коли довідається, що ви взяли участь у сьогоднішній маніфестації, Запитайте в них, Ви не боїтеся, що проти вас застосують певні санкції, Ні, Чому ви так переконані, 3 дуже простої причини, бо я вже не є членом партії, Вас виключили, Я звідти пішов, так само як пішов із посади голови муніципальної ради, Якою була реакція міністра внутрішніх справ, Запитайте в нього, Хто вас замінив чи замінить, Спробуйте довідатися, Ми вас побачимо на інших маніфестаціях, Приходьте й довідаєтеся, Ви покинули партію правих, де зробили всю свою політичну кар’єру, й перекинулися до лівих, Наступними днями я, сподіваюся, зрозумію, куди я перекинувся, Пане голово, Не називайте мене головою, Пробачте, я назвав вас так за звичкою, мушу вам признатися, що я почуваюся розгубленим, Я застерігаю вас проти моральної розгубленості, бо думаю, це справді моральна розгубленість, це перший крок на дорозі, що веде до тривоги, а потім і далі і, як ви полюбляєте тепер казати, далі все може статися, Я спантеличений, не знаю, що й думати, пане голово, Вимкніть запис, вашим патронам можуть не сподобатися слова, які ви щойно сказали, й, будь ласка, більше не називайте мене головою, Ми вже вимкнули магнітофон, От і добре, ви уникнете зайвого клопоту, Кажуть, маніфестація тепер рушить до президентського палацу, Запитайте в організаторів, А де вони і хто вони, Гадаю, що всі й ніхто, Вони повинні мати керівника, такі рухи не організуються самі собою, спонтанні дії не відбуваються, а тим більше коли йдеться про масові акції такого розмаху, Досі й справді нічого подібного не відбувалося, То ви хочете сказати, що не вірите у спонтанність руху голосування чистими бюлетенями, Не годиться робити такий висновок із моїх слів, У мене таке враження, що ви знаєте набагато більше про сьогоднішню подію, аніж намагаєтеся вдати, Завжди настає час, коли ми відкриваємо, що знаємо набагато більше, аніж думали раніше, а тепер покиньте мене, повертайтеся до свого життя, знайдіть іншу людину, якій ви ставитимете свої запитання, зверніть увагу на те, що море голів уже почало рухатися, Мене особливо дивує, що ніде не чути жодного крику, жодного хай живе, жодного геть, жодного слова, яке показало б, чого хоче народ, лише ця грізна тиша, від якої в мене мурашки бігають по спині, Забудьте про свою мову, запозичену з фільму жахів, зрештою, люди просто втомилися від слів, Якщо люди стомляться від слів і перестануть розмовляти, я залишуся без роботи, За сьогоднішній день ви не сказали нічого більш правильного, Прощайте, пане голово, Ще раз вам повторюю, я вже не голова. Голова маніфестації обернулася на чверть оберта навколо самої себе й стала підійматися по крутому схилу до широкого й довгого проспекту, в кінці якого вона поверне праворуч і прийме на свої обличчя лагідний подих вітерцю від річки. Президентський палац був за два кілометри звідти, до нього вела пряма й рівна дорога. Репортери дістали наказ більше не супроводжувати маніфестацію й побігли, щоб зайняти зручні позиції перед палацом, але загальна думка, що панувала в середовищі професіоналів, які працювали в полі та в кімнатах редакцій, полягала в тому, що з погляду інформативного інтересу висвітлення сьогоднішньої події зведеться до пустої витрати часу й грошей або, якщо ми захочемо вжити сильніший вираз, до непристойного розчавлювання томатів соціальної комунікації, або, якщо висловитися з належною делікатністю й витонченістю, виявом незаслуженої уваги до маніфестантів чи демонстрантів, від яких навіть у таких суспільних акціях, як демонстрації чи маніфестації, не варто чекати нічого корисного, вони могли тільки пожбурити кілька каменюк, спалити опудало керівника держави, розбити кілька вікон, заспівати давніх революційних пісень, учинити щось таке, аби показати світові, що вони не мертві, як ті, кого вони щойно опустили в могили. Маніфестація не виправдала їхніх надій. Люди заповнили майдан, із півгодини стояли, мовчки дивлячись на зачинений палац, а тоді, одні пішки, інші на автобусах, ще інші скориставшись люб’язною пропозицією незнайомих однодумців підвезти, розійшлися по домівках.