Фредрик Бакман - Ведмеже місто

— Навіть МЕНІ боляче!

Беньї грав попри біль, уся команда була готова пробити лобом стіну і продовжувати. Кожен перевершив самого себе. Кожен грав на межі своїх можливостей. Вони виклалися на всі сто, жоден тренер не міг би вимагати більшого. Вони старалися з усіх, справді з усіх сил.

Але цього було замало.

Коли суперники в останню хвилину зрівнюють рахунок до 3:3, падає на лід уся команда, і два десятки батьків на трибунах, і місто серед лісу. У перерві перед додатковим часом три гравці блюють. Ще двоє не можуть повернутися в гру, бо їм судомить м’язи. Светри у гравців аж мокрі, кожна клітина їхніх тіл вичавлена. Та однаково минає понад п’ятнадцять хвилин, перш ніж суперникам востаннє вдається їх перебороти. Вони кружляють, ніби несамовиті, але врешті Беньї не встигає домчати, Філіп вперше пропускає ділянку, Лют не дотягується ключкою, Амат на частку секунди запізнюється, щоб прикрити удар.

Увесь «Бйорнстад-Хокей» падає на лід, коли суперники танцюють навколо, коли їхні батьки та друзі ураганом налітають, святкуючи перемогу. Лише тоді, коли крики «Золото!» разом зі співом переміщуються до роздягальні переможців, Філіп, Бубу, Лют і Амат невтішно сунуть до себе. Дорослі чоловіки й жінки далі сидять на трибуні, затуливши долонями обличчя. Двоє малюків розпачливо плачуть у маминих обіймах.

Нема на цій планеті більшого мовчання за те, яке охоплює два десятки сердець після поразки. Давід заходить до роздягальні, бачить своїх побитих і розгромлених гравців, які лежать на підлозі й на лавках — більшість із них настільки втомлені, що навіть не можуть зняти з себе захист. Бенґт стоїть поруч і чекає, що скаже тренер, але Давід лишень розвертається і виходить геть.

— Куди це він? — питає хтось із батьків.

— Ми не вміємо програвати, бо той, хто вміє, програє часто, — бурмоче Бенґт.

Йому простягає руку капітан команди суперників. Він уже прийняв душ і перевдягнувся, але светр укритий плямами від шампанського. Номер шістнадцять з Бйорнстада й далі лежить на спині — на льоду і в ковзанах. Трибуни майже порожні.

— Хороша гра, чуваче. Якщо коли-небудь захочеш змінити клуб, приходь грати з нами, — каже капітан.

— Якщо коли-небудь захочеш змінити клуб, приходь грати зі МНОЮ, — відповідає Беньї.

Капітан сміється й допомагає Беньї встати, але помічає, як він скривився.

— Ти в порядку?

Беньї непевно киває, але всю дорогу в коридорі спирається на свого візаві.

— Вибачай, що я… ну, сам знаєш… — каже Беньї, махнувши рукою на розбиті лампочки на стелі.

Капітан голосно регоче:

— Ти серйозно? Хотів би я, щоб ми самі додумалися таке вам влаштувати. Ти крутий чортяка. Чуваче, ти реально псих, але крутий.

Вони розходяться, міцно потиснувши один одному руки. Беньї заповзає до роздягальні й лежить на підлозі, навіть не намагаючись зняти ковзани.

Ґабі з двома малюками йде коридором, минаючи інших дорослих в зелених шарфах і светрах з ведмедем, комусь киває, когось не помічає. Чує, як чийсь тато називає суддю «недорозвинутим». Потім ще хтось бурмоче: «Краще б та сволота на кухні в себе свистіла». Ґабі веде дітей до авто, не чекаючи Беньї: вона не хоче, щоб їм довелося чути це все, і знає, як її назвуть, коли вона зробить комусь зауваження. Коли вони виходять на вулицю, її донька, яка ще не навчилася добре вимовляти «р», питає:

— Мамо, а що таке «куйва»?

Ґабі пробує віджартуватися, але дитина наполягає і показує пальчиком у бік коридору.

— Один дядько так сказав. «Суддя — куйва мала!»

Ще за чверть години Давід повертається з повним пакетом шайб. Іде роздягальнею і роздає їх кожному гравцеві. Хлопці по черзі читають п’ять літер, що написані на шайбах. Хтось усміхається, хтось починає плакати. Бубу прокашлюється, встає і, дивлячись на свого тренера, каже:

— Тренере, я перепрошую… хочу запитати…

Давід підіймає брови, а Бубу киває на шайбу:

— Ти ж не… ну, знаєш… ти не став голубим, чи як?

Сміх може стати спасінням. Регіт може об’єднати групу. Залікувати рани, вбити мовчання. Роздягальня труситься від реготу, аж доки Давід, широко всміхаючись, киває і каже:

— Завтра після повернення додому буде додаткове тренування, біг у лісі. Бубу для вас заслужив.

Бубу миттю пригинається під ураганом кульок зі змотаної ізострічки.

Передостанню шайбу в руках тримає Беньї. Остання для Бенґта. Давід поплескує свого помічника по плечу й каже:

— Бенґте, я повертаюся нічним поїздом. Для вас заброньований готель, я сподіваюся, ти подбаєш про хлопців.