Фредрик Бакман - Ведмеже місто

Може, й правду кажуть, але кому це допоможе? Бо з появою дитини ніколи не вдасться підготуватися до загострення чутливості. Не почуттів, а чутливості. Петер навіть не знав, що здатний стільки всього відчувати, він мало не здирав з себе шкіру. Після народження Ісака найменший звук став оглушливим, найменший страх перетворився на жахіття, автомобілі мчали швидше, а від новин у нього розколювалась голова. Коли Ісак помер, Петер думав, що заніміє, але ні, здавалося, що його пори розкрилися і боліло навіть від повітря. Його грудна клітка розривалася на частини від одного незадоволеного погляду когось із дітей, а особливо доньки. Ціле дитинство він мріяв лише про те, щоб життя набирало обертів, а тепер він понад усе хоче, щоби воно сповільнилося. Щоб годинники зупинилися, щоб Майя ніколи не виросла.

Петер страшенно любить Майю за те, що через неї він завжди почувається дурником. Він не дуже міг допомогти їй з уроками ще від початкових класів, але часом вона однаково про щось запитує, просто щоб зробити йому приємність. Малою вона часто хитро, як лисичка, засинала в автомобілі, прикидалася, що задрімала на задньому сидінні, щоб він заніс її на руках до будинку. Петер завжди нарікав, коли доводилося тягнути і її, і пакети з продуктами, і ще штовхати візочок із Лео, але потай він любив це відчуття, коли маленька дівчинка міцно обіймала його за шию. По цьому він знав, що Майя хитрує, бо коли вона спала по-справжньому, йому здавалося, ніби він тягне мішок із водою, а от лисичка заривалася носом йому в шию і так обіймала, немов боялася його втратити. Коли Майя виросла, Петер щодня за цим сумував. Рік тому вона вивихнула ногу під час відпочинку на природі, і йому довелося занести її з авто до будинку. Він іще ніколи не почувався гіршим батьком, бо зрозумів, що страшенно хотів би, щоб вона частіше вивихала ногу.

Петер стоїть, піднявши руку біля дверей до кімнати доньки, але не стукає. Телефон далі дзвонить. Петер настільки роззосереджений, що виходить до автомобіля, тримаючи в руці порцелянове горнятко з кавою.

Міра курсує супермаркетом за своїм списком, написаним у тому самому порядку, як і розташовані полиці з продуктами. Її списки зовсім не такі, як у Петера — складені цілком хаотично, тому він закуповує продукти так, ніби повинен заповнити бомбосховище перед кінцем світу.

Усі вітаються з нею, хтось махає з іншого кінця крамниці, співробітники усміхаються, Фрак підбігає зі свого кабінету у светрі команди «Бйорнстад» із дев’яткою і написом «Ердаль» на спині. Він теж збирається до льодової арени, але без угаву говорить. Міра терпляче слухає, поглядаючи на годинник: вона хоче встигнути додому ще до від’їзду Петера й Лео.

Міра саме запихає пакети в автомобіль, як в одного з них розривається дно. Люди на стоянці наввипередки допомагають їй підбирати авокадо — вони ж так добре знають її чоловіка, спортивного директора. Хоча насправді вони взагалі не знають його.

«Мабуть, він радий, що їде на цей матч!» — каже хтось, і Міра киває, хоча їй відомо, як Петер ненавидить поїздки. Він практично не залишав Майю і Лео на цілу ніч після тієї ночі, коли Ісак востаннє заснув. Міра значно частіше буває в роз’їздах через роботу і якийсь час у шафі в передпокої завжди тримала зібрану валізу. Тоді Петер часто жартував, що має підозру, ніби в Міри ще є секретна банківська комірка, де вона зберігає фарбу для волосся, фальшивий паспорт і пістолет. Міра ніколи так і не сказала, як сильно зранили її ці слова. Вона знає, що егоїстка, і зневажає себе за це, але ловить себе на думці, що їй йе хочеться, щоб Лео їхав. Петер їде як тато, це не просто робоча поїздка, і вона не зрівняє статистики. Міра не зможе почуватися хоч на краплину не такою егоцентричною.

Вона підбирає з землі кілька авокадо і запихає їх у пакет. Коли Ісак захворів, їхня сім’я перейшла на мало не військовий режим: години прийому в лікарів, дата операції, доїзд і приймальні, терапія і рутинні речі, списки і звіти. Після похорону Петер замкнувся, він наче заціпенів від надто великого болю. Міра далі виходила з Майєю на прогулянки в парк, прибирала й готувала вечерю, їздила до крамниць зі своїм списком. Якось в одній книжці вона прочитала, що після глибокої травми — від побиття чи викрадення — зрив у жертви часто може відбутися значно пізніше — в кареті швидкої допомоги або в автомобілі поліції, — коли все вже позаду. Через кілька місяців після смерті Ісака Міра зненацька сіла на підлогу в супермаркеті, тримаючи в руках по авокадо, й істерично ридала, не в змозі зупинитися. Прийшов Петер і відніс її додому. Після цього він тижнями на автоматі прибирав, готував їжу, піклувався про Майю. Тепер Міра розуміє, що, можливо, вижити їм допомогло це їхнє вміння — не зірватися одночасно.