Фредрик Бакман - Ведмеже місто

— Якщо побачу, що дорослий чоловік на цій арені зачіпає малого хлопця, я його вб’ю, — сказав Давід, і не лише кривднику, а всім дорослим, які тихо завмерли.

Потім він нахилився до Беньї і прошепотів йому на вухо:

— Знаєш, як врятувати людину з Геда, яка тоне?

Беньї похитав головою. Давід усміхнувся.

— Добре.

У роздягальні тоді Давід написав на шайбі одне слово — «Пишаюся» — і запхав її до сумки Беньї. Хлопець досі її зберігає. Того самого вечора в автобусі дорогою додому усі з команди активно жартували. Регіт ставав усе голоснішим, а самі жарти — непристойнішими. Беньї пам’ятає лише один жарт, його сказав Бенґт:

— Чуваки, а знаєте, як посадити чотирьох гомиків на один стільчик? Перевернути його догори!

Усі реготали. Беньї пам’ятає, що він тоді крадькома глянув на Давіда — той теж сміявся. Однаково легко дати відчуття приналежності або виключення, створити поняття «ми» і «вони». Беньї ніколи не боявся, що його поб’ють або зненавидять, якщо дізнаються про нього правду, бо його з дитинства ненавиділи в кожній команді суперника. Він боявся лише, що одного дня товариші в команді і тренер стануть уникати певних жартів в його присутності. Відторгнення сміхом.

Беньї стоїть біля могили тата, зважуючи шайбу в руці. Давід написав на ній одне слово.

«Перемога».

Наступного дня Беньї не йде до школи, але приходить на тренування. Його форма просякнута потом найбільше. І все тому, що коли він уже не знає, чи залишилось щось важливе на світі, це — єдине, чого ніхто від нього не забере. Його перемоги. Давід двічі стукає його по шолому — слова тут не потрібні.

У роздягальні Лют сидить на місці Беньї, біля Кевіна. Беньї нічого не каже, лише стоїть перед Лютом, поки той не згрібає свої речі й безрадісно волочиться на лавку навпроти. Обличчя Кевіна навіть не сіпається, але по очах видно, щб він відчуває. Вони з Беньї ніколи не вміли брехати один одному.

Давід іще не бачив, щоб обидва його найкращі гравці так добре грали на тренуванні.

Настала субота. Сьогодні фінал юніорів. У всьому містечку прокидаються дорослі чоловіки й жінки, надягають свої зелені светри й шарфи. На стоянці біля льодової арени стоїть автобус, прикрашений гордими транспарантами, готовий везти команду до столиці, з одним зарезервованим сидінням для кубка, який приїде з ними.

Зранку на вулиці в центрі містечка бавляться три дівчинки, школярки початкових класів. Бігають одна за одною, фехтують паличками, кидаються останніми сніжками цієї довгої зими. Майя спостерігає за ними з вікна своєї спальні. Кілька років тому вони з Аною підпрацьовували нянями для цих дівчаток, Ана навіть зараз часто вибігає побавитися з ними в сніжки, коли знуджується від Майїної гри на гітарі, — вона вміє так їх розсмішити, що ті аж катаються по землі. Майя міцно обхоплює себе руками. Вона не спала всю ніч, і жодної миті не сумнівалася, що ніколи нікому не розкаже про те, що сталося. Та їй варто було побачити трьох маленьких дівчаток, які бавляться на вулиці перед її вікном, щоб змінити своє рішення.

Виснажена Ана спить в її ліжку — заплющені очі, така мала і вразлива під грубою ковдрою. Яку ж страшну історію почує цього дня це місто: Майя нарешті вирішила розповісти правду про Кевіна, але не для того, щоб захистити себе, а щоб захистити інших. Стоячи перед вікном цього ранку, вона вже знала, що зробить з нею місто.

На льоду найбільша небезпека — коли силовий прийом застає тебе зненацька. Тому насамперед хокей вчить не опускати голову. Бо гляди — дістанеш по ній.

Телефон Петера дзвонить весь ранок: спонсори, члени правління, батьки гравців, у цілого міста нерви, як струна. За кілька годин він поїде на матч у автобусі юніорської команди, хоч і не терпить подорожей. Колись це було звичною частиною життя їхньої сім’ї, і щосезону він не спав удома третину ночей. Соромно визнати, але часом Петер вважав, що то були гарні часи. Потім, в одну з таких ночей, захворів Ісак, і відтоді Петер уже не міг спати в готельних ліжках.

Лео випросив собі місце в одному з автомобілів, Петер спочатку протестував, але вирішив, що так навіть буде краще. Вони переночують у столиці — це ж така неймовірна пригода для дванадцятирічного хлопця, і Лео дуже хоче поїхати. Петер таємно хотів би, щоб Майя теж поїхала. Він стоїть перед дверима до її кімнати і щосили стримується, щоб не постукати.

Одного разу Петер почув, що найкращий спосіб морально підготуватися до батьківства — пожити на рок-фестивалі в одному наметі з друзями-товстунами, які весь час курять гашиш. Блукаєш у постійному стані гострої нестачі сну, весь одяг у плямах від їжі, яку лише у виняткових випадках ти сам і з’їв, у вухах дзвенить, не можеш пройти повз калюжу, щоб якийсь ідіот, хихочучи, не стрибнув у неї двома ногами, ніяк не посидиш спокійно в туалеті, бо хтось весь час стоїть перед дверима, кричить і грюкає, тебе будять посеред ночі, бо «я тут подумав про одну штуку», а зранку ти прокидаєшся від того, що хтось на тебе надзюрив.