Фредрик Бакман - Ведмеже місто

— Піт! — кричить на іншому боці його давній приятель.

Вони разом грали у фарм-лізі, Браян так і не дістався НХЛ як гравець, зате змінив професію і зайнявся скаутингом. Тепер він один із директорів, який відібрав найбільші молоді таланти для однієї з найкращих команд ліги. Щоліта, коли Браян залишає свій звіт перед драфтом, на якому клуби вибирають собі гравців, він здійснює або ж руйнує мрії гравців з цілого світу. Тому він телефонує не тільки заради розмови з Петером.

— Як твоя сім’я?

— Добре, добре, Браяне! А твоя як?

— Та вже як є. Ми розлучилися минулого місяця.

— От чорт. Шкода.

— Не без того, Піте. Зате тепер маю більше часу для гольфу!

Петер силувано сміється; Браян був його найкращим другом упродовж тих кількох років у Канаді. Його дружина заприятелювала з Мірою, їхні діти разом бавилися. Вони досі телефонують один одному, але в якийсь момент стали все менше говорити про життя. Залишилася одна тема — хокей. Петер хоче поцікавитися, чи Браян в порядку, але не встигає.

— А як там твій хлопець? — швидко запитує Браян.

Петер, вдихнувши, киває.

— Кевін? Чудово, чудово, вони виграли півфінал. Він зіграв блискуче.

— Тобто я не пошкодую, якщо скажу своїм винести його на драфт?

Серце Петера починає битися швидше.

— Серйозно? Ви збираєтеся задрафтувати його?

— Якщо ти обіцяєш, що я не помилюся. Я довіряю тобі, Піте!

Петер ще ніколи не був таким серйозним, як зараз:

— Я обіцяю, ти отримаєш фантастичного гравця.

— І він… хлопець без проблем?

Петер киває — він знає, про що йдеться. Задрафтувати гравця — це величезна фінансова інвестиція для клубу НХЛ. Вони перевіряють кожну дрібницю, тепер уже недостатньо просто добре грати, нікому не потрібні неприємні сюрпризи з особистого життя новачка. Петер знає, що так би не мало бути, але такі вже правила гри; от кілька років тому він чув про одного надзвичайного таланта, який вилетів з драфту, бо скаути дізналися, що його батько мав проблеми з наркотиками і був кримінальником. Це їх відлякало, вони не знали, як поведе себе підліток, якщо за одну ніч стане мільйонером у хокеї. Тому Петер каже правду і знає, що саме це хоче почути Браян.

— Кевін правильний хлопець. Має найкращі оцінки в школі. У нього міцна сім’я, гарне виховання. Безумовно ніяких «off the ice problems». [7] «Проблеми поза льодом» ( англ .).

Браян задоволено хмикає:

— Добре. Добре. У нього такий номер, як був у тебе? Дев’ятка?

— Так.

— Я думав, вони повісять цього светра під стелею.

Петер посміхається.

— Повісять. Але з Кевіновим ім’ям.

Браян голосно сміється. Вони кладуть слухавки, пообіцявши, що скоро почуються, що Петер приїде з сім’єю до Канади і діти знову зустрінуться. Їм обом відомо, що це неправда. Тепер у них залишився тільки хокей.

Після тренування Амат збирає конуси й шайби — не тому, що його хтось попросив, а за звичкою, а ще тому, що так він має можливість не бачитися з іншими. Він сподівається, що роздягальня вже порожня, але, зайшовши, бачить Бубу і Кевіна. Два сімнадцятирічні гравці підбирають з підлоги обривки стрічки і кидають їх до сміттєвого кошика.

Амат зупиняється в дверях, здивований з того, наскільки просто розгортаються події. Кевін каже таким тоном, ніби нема нічого простішого:

— Лют узяв машину свого старого. Їдемо до Геда, в кіно!

Бубу щасливо гупає Амата по спині.

— Я ж казав! Тепер ти один із нас!

За двадцять хвилин вони вже в автомобілі. Амат розуміє, що сидить на місці Беньї, але нічого не запитує. Лют знову хвалиться, що йому відсмоктали. Кевін просить Бубу видати «якийсь жарт», і в Бубу від захвату аж мінералка пішла носом і залила все сидіння — Лют від цього скаженіє. Хлопці голосно регочуть. Говорять про фінал, про довгу дорогу автобусом до міста, де він має відбутися, про дівок і вечірки, про те, як вони разом будуть грати в основній команді. Амат поступово приєднується до загальної розмови, спершу неохоче, а потім із приємним теплим відчуттям приналежності до чогось. Тому що так простіше.

Навіть у Геді люди їх впізнають, також плескають по спині й вітають. Після фільму Амат думає, що вони їдуть додому, але Лют звертає з основної дороги одразу після дороговказу «Бйорнстад». Вони зупиняються біля озера. Амат не розуміє нащо, поки Кевін не відкриває багажник. Там лежать пиво, ліхтарики, ковзани і ключки. Вони кладуть на лід шапки замість штанг воріт, але зі зменшенням запасів пива більше говорять, ніж грають. Бубу прокашлює горло й питає: