Фредрик Бакман - Ми проти вас

Він біжить. Просто до них. На повній швидкості, стиснувши кулаки. Інші учні кидаються врозтіч, перевертаються столи, злітають у повітря стільці. Коли Беньї різко зупиняється за пів метра від Вільяма Люта, один із його хлопців пірнає під стіл, два інші практично залазять один одному на коліна, ще один відстрибує назад, аж стукається головою об стіну.

Але у Вільяма Люта не сіпається жодний м’яз. Він не рухається з місця, очі розплющені, погляд прикутий до Беньї. І в ньому Беньї бачить себе. Того, хто теж перейшов межу. У кафетерії тихо, двом вісімнадцятирічним хлопцям чути, як б’ються серця один одного. Спокійно, вичікуючи.

— Ноги болять, Овіч? Ми чули, як ти біг через увесь ліс, — шипить Вільям.

Беньї спершу наче задумується. А тоді роззувається з кросівок. Знімає з себе шкарпетки і кидає їх Лютові на коліна.

— Ось, Вільяме. Твій єдиний шанс на секс утрьох.

Лют стискає щелепи, а його відповідь звучить зухваліше, ніж йому би хотілося:

— Вони спітнілі. Як у боягуза.

Він намагається не переводити погляду на годинник Беньї, але не може. Він знає, від кого Беньї отримав той годинник, а Беньї знає, що Лют це розуміє, тож Вільяма роз’їдають ревнощі, коли Беньї насмішкувато каже:

— Насправді в лісі я шукав ТЕБЕ, Вільяме. Але ж ти ніколи не маєш відваги битися, коли сили рівні, хіба ні? Ти крутий лише на відео. Тому твоя команда не може тобі довіряти.

У Вільяма від сорому печуть щоки.

— Бляха, та я навіть не знав, що буде бійка, я сидів собі вдома, і не я палив той светр… — шипить він.

— Та ясно, ти навіть для цього не мужик, — відповідає Беньї.

Він обертається і виходить із кафетерію, але тоді Вільям щось вигукує. Беньї вже не чути слів, але єдине, що він вловив:

— …ДОВБАНЕ ГОМО!

Беньї зупиняється, щоб ніхто не зрозумів, що він падає прямо в розчахнуту під ним безодню. Запихає руки до кишень, щоб ніхто не побачив, як вони тремтять. Він не озирається, щоб Лют не помітив того, що коїться у нього всередині, а просто перепитує:

— Що… ти сказав?

Лют повторює, підбадьорений своєю неочікуваною перевагою:

— Я сказав, що ваша тренерка — огидне довбане гомо! Пишаєшся цим? Що граєш у якійсь довбаній веселковій команді?

Беньї застібає куртку, щоб через сорочку не було помітно, як пульсує шия. Лют іще щось кричить, його хлопці регочуть. Беньї виходить у коридор і в натовпі бачить сорочку-поло. Сьогодні вона зелена. Учитель зачепився за нього благальним поглядом, ніби хоче сказати «пробач», але знає, що слова тут не зарадять.

І тоді Беньї відчуває те тріпотіння. Прапор, який розривається під натиском бурі. Він не може допустити, щоб хтось побачив його слабкість, тільки не в цьому сезоні. Беньї виходить зі школи, іде навмисно не поспішаючи, але щойно опиняється поза полем зору, кидається бігти. Просто в ліс. Запускаючи кулак у кожне дерево на своєму шляху.

У тій самій школі, але біля іншої шафки зупиняється молодший хлопець. Дванадцятирічний. Увесь у синцях, із підбитими очима. Вчора він схопив грубу гілку й без вагань кинувся в бій, щоб переламати ноги тому, хто хотів покалічити Беньяміна Овіча. Такий вчинок у цьому місті не минає непоміченим.

Сьогодні в шафці малого висить якась річ. Спочатку він думає, що то мішок для сміття. Це ж треба, як він помиляється! Там висить чорна куртка. Без жодних значків, емблем чи символів, просто звичайна чорна куртка. Яка нічого не означає. І водночас означає все. Куртка завелика для Лео, бо ті чоловіки хочуть, аби він знав, що не стане одним із них, поки не подорослішає. Але вони повісили куртку в хлопчиковій шафці, щоб усі в його школі зрозуміли їхнє повідомлення.

Відтепер у хлопця є брати. Ви більше не посмієте його зачепити.

Потрібно мати нечувану довіру для того, щоб битися на чиємусь боці. Ось чому жорстокі люди так сильно цінують відданість і є настільки чутливими до щонайменшого знаку зради: якщо ти відступаєш і втікаєш, то наражаєш іншого на небезпеку, змушуєш його виглядати слабким. Тож Беньї знає, що він зрадив Теему і «Групу». Це нікому не сходить з рук.

Та все ж таки після кількох годин у лісі він опановує себе й повертається у місто. Витирає щоки від сліз і кісточки пальців — від крові. Не можна, щоб хтось подумав, ніби з ним щось не так, життя має тривати, як звично. Навіть якщо сині сорочки-поло розчавили його, навіть якщо він знає, що «Група», вочевидь, покарає його за те, що йому довелося втекти в ліс під час бійки. Бо куди ж йому податися, якщо в нього не буде Бйорнстада?