Фредрик Бакман - Ми проти вас

— Ти її молодший брат. Думаю, крім твоєї сестри, ніхто не має більших прав хотіти завалити комусь по морді.

Лео дихає спокійніше і вдячно киває.

— Я не думав… я заховався у лісі, просто хотів подивитися на бійку… але ти не бачив того, з металевою трубою, а він збирався…

Беньї усміхається.

— Якщо б він цілився мені в голову, це не така вже й велика біда, там небагато що можна поламати. Але от якщо він збирався вибити мені колінні чашечки, тоді я мушу добряче тобі подякувати за те, що ти залупив йому. Як твоє око?

— Усе гаразд…

Беньї плескає Лео по плечі.

— Ти жорсткий хлопець, Лео. Коли підростеш, сам зрозумієш, що це і добре, й погано.

Лео спльовує на землю й повторює слова, які почув від чоловіків перед «Хутром», йому приємно вивергати з себе прокляття:

— Шмаркаті довбані підари! Хай відсмокчуть! Підари! Вільям Лют зі своїми довбаними друзями, і всі їхні довбані фани з Геда. Ненавиджу їх!

Беньї сумно кліпає при кожному слові, але так, щоб хлопчик цього не бачив.

— Уже пізно. Тобі треба додому.

— Можеш навчити мене битися? — із захопленням запитує Лео.

— Ні, — відповідає Беньї.

— Чому?

Беньї опускає голову, вузол у грудях знову затягується. Він бачить, як Лео боготворить уміння калічити інших. Беньї не знає, кого за це більше ненавидить.

— Лео, це не твоє, — тихо пояснює він.

Хлопець зривається. Не лише його голос — він увесь вибухає.

— КЕВІН ЗҐВАЛТУВАВ МОЮ СЕСТРУ! ЩО Я ЗАДОВБАНИЙ ЧОЛОВІК, ЯКЩО НЕ…

Беньї рвучко обіймає малого і шепоче:

— У мене також є сестри, і якби хтось заподіяв їм те, що Кевін зробив Майї, я б теж став ненавидіти.

Лео задихається з відчаю:

— Якби Кевін зґвалтував твою сестру, ти б його вбив…

Беньї знає, що так і є. І він каже правду:

— Тому не будь таким, як я. Бо якщо станеш, то вже не зможеш бути іншим.

Наступного ранку Ана з Майєю зупиняються перед школою, не доходячи до неї сотню метрів. Тепер вони так роблять щодня. Це стало для них ритуалом, щоб зібратися з силами, наростити броню. Ана відкашлюється і цілком серйозно запитує:

— Окей… що вибереш: мати діарею кожного дня всі наступні роки чи ЗАВЖДИ ходити в туалет без дверей?

Майя регоче.

— Щось останнім часом гімно не дає тобі спокою! Це все, про що ти думаєш?

— Відповідай! — вимагає Ана.

— Ідіотське запитання, — заявляє Майя.

— САМА ти ідіотська! То як — діарея чи без две… я маю на увазі, ЗАВЖДИ без дверей. Де б ти не сіла на унітаз. До кінця ЖИТТЯ!

— У мене урок, — фиркає Майя.

Ана пирхає:

— Ми все життя бавимося в цю гру, а ти досі не догнала правил! Ти повинна відповісти! Це ж ГРА!

Майя роздратовано хитає головою, Ана штовхає її, Майя сміється і теж штовхає Ану, але вона так вправно і швидко відстрибує, що Майя падає на землю. Ана сідає верхи на неї, хапає її за руки і ричить:

— Ану відповідай, поки я не розтерла тобі макіяж!

— Діарея! ДІАРЕЯ, щоб тобі добре було! — сміючись, кричить Майя.

Ана допомагає їй встати. Вони обіймаються.

— Я тебе люблю, дурепко, — шепоче Майя.

— Ми разом — проти цілого світу, — шепоче Ана у відповідь. Після цього вони готові до ще одного дня.

Це тріпотіння десь між шлунком і грудною кліткою, ніби натиск бурі шматує прапор — ось як відчуваються ті перші миті, коли ми в когось закохуємося. Коли хтось дивиться на нас через кілька днів після першого поцілунку, але це поки що наша химерна маленька таємниця. Це твоє бажання бути зі мною. У цьому наша вразливість, і нема нічого небезпечнішого за неї.

Починаються уроки, хтось написав червоною ручкою на шафці Беньї три слова: «Біжи, Беньї, біжи!». Їм відомо, що сталося вночі. У цьому місті Беньї так довго залишався невразливим, що вороги нещадно використають найменшу тріщину в його броні. Беньї втік із бійки. Він утік. Він не той, ким усі його вважали. Він боягуз.

Вони спостерігають, коли Беньї приходить, чекають його реакції, коли прочитає напис, але він, здається, навіть не помічає слів на своїй шафці. Мабуть, тому вони вже не такі впевнені, чи Беньї взагалі їх зрозумів. Тож під завершення шкільних занять — а Беньї мав достатньо чуття, щоб не подати найменшого знаку страху або сорому, — хтось кричить: «БІЖИ ВЖЕ, БЕНЬЇ, БІЖИ», саме тоді, коли він проходить повз кафетерій. Вільям Лют і його хлопці сидять за столиком у самому кутку. Неможливо визначити, хто саме кричав, але Беньї розвертається і робить те, що йому крикнули.