Фредрик Бакман - Ми проти вас

— Твій брат тут? — запитує Теему.

Адрі впізнає цей погляд.

— Він на даху, — відповідає вона.

Теему розпалено сміється.

— Хочу закликати його випити пива. Підеш із нами?

Адрі повільно хитає головою.

— Якщо з ним щось станеться, я тебе вб’ю.

Теему вдає, що не розуміє:

— Що станеться? Ми вийдемо попити пива.

Адрі піднімає руку, спинившись біля його підборіддя.

— Ти мене чув.

Теему усміхається. Адрі заходить до будинку. Вона знає, що станеться сьогодні вночі. Вона не хоче, щоб Беньї бився, але нехай краще йде разом з іншими, ніж лежить у лісі й шепоче щось про «помилку». Адрі перевіряє, чи ключ від шафи зі зброєю лежить на місці під подушкою, і лягає спати.

Беньї сидить на даху комори і курить під зоряним небом. Теему піднімається драбиною і заглядає на дах.

— Хочеш пива, Овіч?

Він каже це якось дивно, ніби стримує сміх.

— Що? Зараз? — дивується Беньї, майже тверезіючи.

Теему дістає свій мобільний і вмикає йому відео, яке шириться інтернетом.

— У Геді на площі хтось спалив хокейний светр Бйорнстада.

— І до чого тут я? — дивується Беньї.

Теему, відповідаючи, вже злізає вниз — він аж настільки впевнений, що Беньї спуститься за ним:

— Овіч, на грудях того светра мій ведмідь. А на спині — твоє ім’я.

Голос Теему звучить без злоби. Навіть якось жартівливо. Якби хтось побачив, як Беньї злізає з даху, то зрозумів би чому: вони з Теему розуміють одне одного, вони однієї породи.

— І що думаєш робити? — усміхається Беньї.

— Думаю поставити тобі пиво. Я чув, що в Геді добре пиво.

Теему і Беньї ідуть повз знак із назвою міста — спокійно й зі знанням справи, не поспішаючи. Зупиняються на площі в Геді. Залишки спаленого светра лежать на землі. Усюди панує темрява, але їм не потрібне світло, щоб знати, що з усіх вікон на них дивляться. Теему і Беньї прогулюються туди й назад головною вулицею Геда, у кожного в руці пляшка пива. Вони голі до пояса, їхні татуювання ведмедя спалахують серед ночі, ніби смолоскипи. Двоє чоловіків чекають, аж поки не мають певності, що вже почалися телефонні дзвінки, люди попрокидалися й покидали в багажники уламки металевих труб. Після цього Теему і Беньї спокійно йдуть собі геть із Геда, зайшовши на кількасот метрів углиб до лісу, поки не опиняються на галявині. Там на них уже чекають шестеро чоловіків у чорних куртках. Минає хвилин п’ятнадцять, і на галявину приходить удвічі більше чоловіків із Геда — але це не має значення, тому що ті двадцять чоловіків не вміють битися, а хлопці в чорних куртках знають свою справу. Теему привів сюди Павука, Столяра і всіх своїх найкращих бійців.

Та найголовніше, що він привів сюди Беньї.

Бійка в темному лісі не знає, що таке організованість чи хореографія. Існує лише ненависть і хаос. Тут не місце натренованим крокам чи елегантним рухам, просто старайся встояти на ногах, просто виживи і зроби так, щоб на землю повалилось якомога більше противників, а сам при цьому не падай. Ніколи не відступай, рухайся вперед, тут немає ні правил, ні білих прапорів. Ти можеш ненароком когось убити, навіть не бажаючи цього, можеш завдати занадто сильного удару ногою, або необережно чимось вдарити. Ти знав, на що пристаєш, коли йшов сюди; противники — теж. Тут один страх для всіх, і якщо ти не боїшся під час бійки, значить, ти ніколи не бився з рівними собі. Ти мусиш заглянути глибоко у своє єство і знайти там щось жахливе, щось несамовите. Своє найсправжніше «я».

Насильство — це найпростіша і найскладніша річ для нашого розуміння. Хтось готовий вдаватися до насильства, щоб здобути владу, інші застосовують його лише для самозахисту. Хтось — увесь час, інші — взагалі ніколи. Але ще є деякі, не схожі ні на кого — вони, здається, б’ються без будь-якої мети. Можливо, їм властива більша тваринність, аніж решті людей, або ж, навпаки, вони більшою мірою люди; але запитайте в того, хто мав нагоду глянути в їхні очі, коли вони наливалися чорнотою, і ви зрозумієте, що ми належимо до різних видів. Ніхто не може знати напевне: тим людям бракує чогось, що притаманне всім іншим, чи, може, навпаки? Коли вони стискають кулаки — щось усередині гасне, чи, може, спалахує?

Практично кожен бій виграно або програно задовго до того, як він почнеться: мозок вмикається, а серце — відбиває удари ще до того, як руки розпочнуть бійку. І ти будеш боятись — якщо не самого побиття, то поразки, якщо не болю, то приниження чи сорому. Якщо не того, що тебе покалічать, то можливості покалічити іншого. Ось чому з’являється адреналін, біологічний захист тіла: випущені кігті, нагнуті роги, виштовхнуті копита, оголені ікла.