Фредрик Бакман - Ми проти вас

Того дня, коли Петер Андерссон знайомиться з Елісабет Цаккель, одна журналістка з місцевої газети телефонує одному політику Але на дзвінок відповідає Річард Тео:

— Мені шкода, але той, кого ви шукаєте, зараз у відпустці, а я випадково проходив повз його кабінет і з коридору почув, що дзвонить телефон, — люб’язно пояснює він.

— А… я отримала електронного листа від його помічника, він просив зателефонувати… мова про «якусь інформацію щодо „Бйорнстад-Хокею“».

Тео володіє винятковою здатністю вдавати дурника. А те, що пароль до електронної пошти помічника того політика виявився комбінацією назви статевого органу і цифр «12345» — це просто вдалий збіг.

— Якась інформація щодо «Бйорнстад-Хокею»? Це, бува, не про їхніх нових спонсорів і нового тренера? — послужливо перепитує Річард Тео.

— Що? — вигукує репортерка.

Тео вдає вагання:

— О, вибачте… я думав, що про це всім відомо… який я дурень… наговорив того, чого не слід. Але це не моя справа повідомляти такі речі!

Репортерка покашлює:

— А ви можете… дати якісь деталі?

— Чи ви гарантуєте, що моє ім’я не буде згадано в статті? — цікавиться Річард Тео.

Журналістка, звичайно, дає таку обіцянку, а Тео великодушно запевняє, що він «просто не хоче перебирати на себе увагу, яка повинна належати Петеру Андерссону, бо це ж він усе влаштував!».

Коли новина з’являється на сайті газети, Тео йде до продуктової крамниці. Там він цікавиться, де можна знайти власника, і його скеровують на склад.

Фрак займається перевіркою товарів, постарілий велетень хокею кермує брудним автонавантажувачем, але одягнутий він, як завжди, в костюм. Молодим Фрак не дуже приваблював увагу дівчат, тому він почав одягатися пишніше за інших. Коли хлопці ходили у футболках, він одягав піджак, а якщо на похорон усі приходили в костюмах, він з’являвся вирядженим у фрак. Так Фрак і отримав своє прізвисько.

— Мене звуть Річард Тео, — каже політик, хоча відрекомендовуватися нема потреби.

— Та знаю я, хто ти, в біса, такий, ми разом у школу ходили, — буркає Фрак і зістрибує з автонавантажувача.

Політик подає йому велику коробку. Власник крамниці бере її до рук з підозрою.

— Я хочу допомогти «Бйорнстад-Хокею», — каже Тео.

— Місцеві люди не хочуть, щоб владу в клубі мав хтось із політиків, — відповідає Фрак.

— Хтось із політиків… чи саме ЦЕЙ політик? — іронізує над собою Тео.

Фрак відповідає обережним тоном, без ворожості:

— Я думаю, ти сам знаєш, що про тебе розповідають. То чого тобі від мене треба?

— Я хочу, щоб ми допомогли один одному. Тому що, Фраку, в нас із тобою є спільний друг, а мені здається, що мати спільних друзів — це важливіше, ніж мати спільних ворогів.

Фрак відкриває коробку, заглядає досередини і марно намагається зберегти незворушний вираз обличчя.

— Що… що мені з цим робити?

— Усі кажуть, що ти найкращий продавець у Бйорнстаді. То візьми і продай їх, — відповідає Тео.

Він запихає руки в кишені дорогих штанів, на ньому сліпучо-біла сорочка, зверху — сірий жилет, червона шовкова краватка, начищені до блиску черевики. У Бйорнстаді ніхто так не одягається, крім Тео і Фрака. Власник крамниці знову зазирає до коробки. Окрім своєї сім’ї, він любить лише дві речі: своє місто і свій хокейний клуб. Тож коли Річард Тео обертається і виходить, краєм ока йому видно Фракову усмішку.

Коробка наповнена футболками. На них написано «Бйорнстад проти всіх». Не минає й години, як Фрак їх усі розпродує.

У всіх стосунках є той, хто програє. Можливо, нам не хочеться це визнавати, але один із нас завжди трохи більше отримує, а інший — з легкістю трохи більше віддає.

Міра сидить на сходах вілли, втягує носом повітря, але легені ніяк не наповнюються киснем. Ці ліси здатні задушити людину, яка прагне іншого життя, але хіба можливо зберегти сім’ю, якщо думаєш тільки про власне дихання? Мірі пропонували кращу роботу, далеко від Бйорнстада. Пропонували керівну посаду в агенції, де вона працює, але така робота вимагала від неї довшого робочого дня і залишатися на зв’язку на вихідних. Це було б непросто, на вихідних бувають уроки гітари, і тренування, і хокейні матчі. Міра повинна продавати програмки матчів, наливати каву, бути мамою і дружиною.

Її колега, ця фанатична антимоногамна особа, звісно ж, переконує Міру «не терпіти такого паскудства». Але чим є шлюб, якщо забрати з нього любов? Угодою. Господи, та ж двом людям важко домовитися, який серіал подивитися, а що тоді казати про ціле життя удвох? Хтось мусить чимось поступитися.