Фредрик Бакман - Ми проти вас

Петер читає імена. Бубу. Амат. Беньї.

— Вони ще підлітки… одному з них усього шістнадцять… будете формувати з них основну команду?

— З них не треба формувати основну команду. Хлопці мають її створити. А ось наш новий капітан, — перебиває Цаккель.

Петер витріщається спочатку на неї, а тоді на ім’я, в яке вона показує пальцем.

— Ви хочете зробити ЙОГО капітаном команди? Нашої ОСНОВНОЇ КОМАНДИ?

Цаккель відповідає так, ніби йдеться про щось найзвичніше на світі:

— Ні. Ви його зробите капітаном. Тому що вам вдається добре порозумітися з людьми.

Після чого вона простягає йому ще один папірець. Там написано «Відар». Петер, тільки-но кинувши на нього поглядом, одразу кричить:

— НІ, НІЗАЩО Й НІКОЛИ!

— То ви знаєте Відара?

— Чи я його ЗНАЮ? Та ж він… він…

Петером так трясе, що він починає крутитися, ніби навіжений кухонний таймер. У дверях з’являється Суне з кавою. Цаккель відмовляється, але все-таки бере горнятко до рук. Поглянувши на папірець, Суне усміхається.

— Відар? Той хлопчисько. Він не зможе грати в твоїй команді. Через географічні обставини.

Цаккель без самовдоволення, просто діловито відповідає:

— Мені гарантували, що скоро його випустять.

— Зі стаціонарного закладу? Як це взагалі можливо? — хрипить Суне.

Цаккель не каже «Річард Тео». Вона просто відповідає:

— Це не моя проблема. Моя справа — мати воротаря, а він, здається, найкращий воротар із Бйорнстада.

Від злості Петер обхоплює себе руками.

— Відар — КРИМІНАЛЬНИК, а ще… він… ПСИХОПАТ! Він НЕ БУДЕ грати в моїй команді!

Цаккель знизує плечима:

— Це не ваша команда, а моя. Ви запитували, що мені «потрібно». Я хочу перемогти. Але для цього не достатньо мати кілька постарілих гравців із основної команди, які більше ніде не можуть грати. Ви повинні дати мені дещо більше.

— І що ж? — бурчить Петер, безутішно прихилившись до стіни будинку.

Цаккель випускає з піднебіння дим сигари.

— Зграю розбійників.

Теему Рінніус заходить у «Хутро». Рамона перехиляється через барну стійку і ніжно поплескує його по щоці. Теему приніс два пакети з продуктами, один із яких здебільшого напханий сигаретами. Коли Гольґер пішов, Рамона перестала виходити з дому, але Теему ніколи її не засуджував, просто пильнував, щоб їй нічого не бракувало. Тому Рамона рідко засуджує Теему за його життєвий вибір. Про мораль завжди можна посперечатися, і їм обом відомо, що більшість людей із дня в день просто намагаються дотягнути до вечора. Рамона часто повторює: «Кожен у своєму гімні борсається».

Теему вміє мати майже невинний вигляд, з отим акуратно причесаним волоссям і чисто виголеним підборіддям. А Рамона вміє виглядати майже тверезою, якщо зайти до неї з самого ранку.

— Як твоя мама? — запитує вона.

— Окей, усе окей, — запевняє Теему.

Районі відомо, що мама Теему весь час втомлена. Вона занадто полюбляє снодійні таблетки і буйних чоловіків. Коли Теему підріс, він уже міг виставити тих хлопів за двері, а от із таблетками історія не закінчилась. У його блакитних очах видно те велике життя, якого він прагнув для своєї мами, і, можливо, саме тому Рамона дозволяла собі перейматися за Теему більше, ніж за всіх інших чоловіків, які цілісінький рік завалювались до «Хутра» і ледве вилазили звідти. Але сьогодні в його блакитних очах проблискує ще щось — надія.

— Щойно дзвонив Відар! Знаєш, що він сказав? — випалює Теему.

У поліцейських рапортах доповідають, що Теему Рінніус надзвичайно небезпечний. Безліч людей беруться стверджувати, що він кримінальник. Але в одному бйорнстадському пабі він завжди буде просто хлопчиськом, невпевненим у собі й запальним.

— Хлопче, ти що надумав? Хочеш бавитися зі мною у вікторину? Ану розповідай! — нетерпляче вимагає Рамона.

— Його випускають! Братик повертається додому! — заходиться сміхом Теему.

Рамона навіть не розуміє, що відбувається з її ногами, і врешті намотавши два кола по пабу, вона задихано каже:

— Нам потрібне ліпше віскі!

Теему вже поставив пляшку на барну стійку. Рамона обходить бар і обіймає хлопця.

— Цього разу ми краще подбаємо про твого брата. Цього разу ми його не відпустимо!

Стара барменка і молодий задирака сміються. Сьогодні вони обоє надто щасливі, щоб ставити собі запитання: чому Відара так швидко випускають? Чия рука обернула ключ?

Політика — це нескінченна послідовність переговорів і компромісів, і навіть якщо процеси часто бувають складними, в основі все просте: усі хочуть, щоб їм заплатили, тому більшість складових бюрократичних систем подібні у функціонуванні. Запропонуй щось мені, а я — запропоную тобі. Так і будується цивілізація.