Фредрик Бакман - Ми проти вас

Колега вміє розсмішити Міру, і то часто. Як-от на зустрічі з клієнтами, коли один мужик у костюмі чхнув просто поперед себе, оглушливо і навіть не зробивши спроби затулити рота, і тоді колега видала: «Ох, ці чоловіки. Подумайте собі, що було б, якби у вас почалися менструації. Ви ж не здатні приховати від публіки навіть краплю ваших виділень!».

Але сьогодні колега не змогла розсмішити Міру, а тільки засоромила. Весь час, поки вони приятелювали, вона тарабанила, що їм удвох треба заснувати власну фірму. Міра ніколи всерйоз не відхиляла таку ідею, але вважала її смішною вигадкою, чимось таким, що можна порозхвалювати раз на квартал, випивши пів бутля вина, коли зростає рівень зарозумілості. Проте сьогодні колега увірвалася до Міриного кабінету з якимсь аркушем у руці: «Офіс звільнився!». Офіс, про який вони роками мріяли, куди Міра і її колега без проблем могли б переманити кількох із найбільших клієнтів цієї агенції. Місце було ідеальне.

Але Міра сказала своє звичне: «Я зараз не можу, в Петера стільки роботи, та й діти, я мушу бути вдома, заради Майї». Колега перехилилася через її стіл: «Ти знаєш, що наші клієнти перейдуть за нами. Я заощадила достатньо грошей. Якщо не зараз, то КОЛИ?». Міра виправдовувалася, але єдиною перепоною був час. Щоб запустити нову агенцію, доведеться працювати по шістнадцять годин на день, сім днів на тиждень — а як тоді встигати привозити й забирати дітей на тренування та уроки гітари, і влаштовувати лотереї, і бути на батьківських чергуваннях у кіоску на льодовій арені?

Колега серйозно поглянула Мірі в очі: «Міро, ти — це чотири різні жінки. Ти весь час намагаєшся всюди встигати. Бути доброю дружиною, доброю матір’ю, доброю працівницею. Скільки ще це триватиме?».

Міра вдала, ніби уважно переглядає якийсь важливий документ на своєму комп’ютері, але врешті здалася і пробурмотіла: «Ти сказала „чотири“. Дружина, мама, працівниця… а хто та четверта жінка?». І тоді колега знов перехилилася через стіл, вимкнула монітор комп’ютера й нахмурено постукала по екрану, сказавши: «Ось вона, Міро. Коли настане час цієї жінки?». У чорному дзеркальному екрані Міра побачила своє відображення і глянула собі в очі.

Тепер вона сидить на східцях вілли. П’є вино. Чекає на чоловіка, який ніяк не приходить.

Петер простягає руку, Елісабет Цаккель потискає її з виглядом, ніби насправді воліє цього не робити. Її рухи якісь незграбні, наче всередині неї сидить значно менша Елісабет Цаккель і джойстиком намагається керувати більшою Елісабет Цаккель.

— Я бачив вашу гру на Олімпійських іграх… — зізнається Петер.

Цаккель, здається, не знає, що їй робити з цією інформацією, але Суне миттю перебиває:

— Та щоб тобі, Петере, перед тобою учасниця двохсот сорока чотирьох міжнародних змагань! Брала участь в Олімпійських іграх та чемпіонатах світу! І в неї є тренерська ліцензія! Якби вона була мужиком, ти б уже стояв на колінах і БЛАГАВ її взятися за мою роботу!

Петер бере горнятко з кавою, згорблюється біля кухонного стола й вибачливо дивиться на Елісабет Цаккель.

— Але якби ти була мужиком, то вже мала б роботу — в елітній команді, хіба ж ні?

Цаккель підтверджує сказане ледь помітним кивком.

— У мене нема шансів тренувати хорошу команду, тому я вирішила взятися за нікудишню команду й перетворити її на добру.

Петер ображено піднімає брови, Суне голосно регоче, а Цаккель, здається, взагалі не розуміє, що такого вона сказала, щоб заслужити таку реакцію.

— Ви ж справді нікудишні.

Петер мимоволі усміхається.

— Як ти дізналася, що нам потрібен новий тренер? Суне тримав у таємниці свою хворобу…

Він замовкає, зрозумівши, якою буде відповідь. Цаккель не мусить називати ім’я Річарда Тео. Петер п’є каву і каже, трохи сам до себе:

— А він кмітливий, цей Тео. Жінка-тренер…

— Це вашу дочку зґвалтували? — перебиває його Цаккель.

Петер і Суне зніяковіло покашлюють, а Цаккель здається здивованою:

— То це вона? Її зґвалтували? Це зробив гравець, якого ви обоє виховали?

Петер стишує голос.

— То через це ти й приїхала? Як піар-переворот Річарда Тео? Жінка-тренер у хокейному клубі ґвалтівників-чоловіків?.. Журналістам це сподобається.

Цаккель нетерпляче встає.

— Я не буду спілкуватися з журналістами. Це ваша справа. І насрати мені на піар-переворот Річарда Тео, я тут не для того, щоб бути жінкою-тренером.

Петер і Суне косо зиркають один на одного.

— А ким тоді ви будете? — запитує Суне.