Фредрик Бакман - Ми проти вас

Лео сидить на килимку, не витираючи з обличчя кров Вільяма. У нього так нестерпно болить горло, що не виникає сумніву: всередині щось травмовано. Хтось із приятелів Лео поплескує його по плечу, інший простягає йому сигарету Лео ще ніколи не курив, але як не почати після такого. Від куріння йому страшенно боляче і неймовірно добре.

Він не відступив перед Вільямом Лютом, і цього літа червоні прапори більше не висітимуть на деревах. Можливо, Лео міг би цим задовольнитися, але тепер серце дванадцятирічного хлопця б’ється на іншій частоті, тому що він щось для себе відкрив. Адреналін. Насильство. Це як любов. Тож завтра зранку мама Вільяма Люта відчинить поштову скриньку перед їхнім будинком і побачить, що вона вся, аж доверху, заповнена запальничками.

Такі люди, як Вільям Лют, не можуть ігнорувати подібні провокації. Такі люди, як Лео Андерссон, на це й розраховують.

«Усе має свою ціну, всі ми за щось платимо!» Ці слова часто вивергалися з рота Рамониного чоловіка, поки той був живий. Перше, про що він запитував усіх, хто щось купив, — і неважливо, був то новий автомобіль чи вживаний тостер, — «Скільки заплатив?». І при будь-якій відповіді він фиркав: «Та ж тебе надурили! Я би дав пів ціни!». Як це набридало Рамоні, й скільки б вона зараз віддала, щоб почути ці слова знову. Рамонин чоловік був закоханий у неї і в хокей, він часто казав, що коло вкидання на льодовій арені Бйорнстада стало їхньою обручкою, тому нема потреби щось носити на пальці. Коли життя ставало тяжким, він ніколи не заспокоював, що «все налагодиться», він просто казав: «Скоро буде хокей». Якщо хтось говорив «літо», він виправляв: «Передсезоння — так це називається». В усіх календарях він перегортав аркуші, щоб рік починався у вересні, тому що його рік починався саме тоді, коли «Бйорнстад» грав перший матч.

Минуло вже одинадцять сезонів, відколи він полишив Рамону. І от якийсь продавець сидить собі за телефоном і набирає номер, навіть не особливо переймаючись, кому він телефонує.

— Ало, це Гольґер? Як справи, Гольґере? — гукає він, коли на іншому кінці піднімають слухавку.

— Гольґер уже одинадцять років як мертвий. А до того його самопочуття було не аж таким збіса добрим. Хлопче, ти чого хочеш? — відповідає Рамона, стоячи за барною стійкою зі своїм «другим сніданком» у руці.

Телефонний продавець схвильовано клацає по клавіатурі.

— Це ж був номер пабу «Хутро»?

— Так, — відповідає Рамона.

— Ага… перепрошую, в наших документах Гольґер досі зареєстрований як співвласник…

— Так і є, це наш спільний паб. Просто зараз усіма справами доводиться займатися мені.

— Ага, а що тут у нас… то ви… Рамона?

— Так.

Продавець знову бере розгін і вигукує:

— Чудово! Як справи, Рамоно?

— Хлопче, тепер існує така технологія, яка дозволяє людям, як оце я, знаходити домашні адреси таких людей, як ти.

— Я пере… прошую?

— Ти мене почув.

Після цих слів на мить западає тиша. Нарешті продавець прокашлюється і — з якихось не зовсім зрозумілих причин — набирається відваги, щоб усе-таки пояснити, хоч і занадто стрімко:

— Я продаю засоби для догляду за шкірою, за передплатою! Щомісяця ви отримуєте вісім різних продуктів з доставкою додому, але оплачуєте лише ті, які обираєте, а всі інші відсилаються безкоштовно до…

— Вісім? — дивується Рамона після двох великих ковтків «сніданку».

— Так!

— А людині справді потрібен такий догляд? Хлопче, ти думаєш, у нас має бути стільки шкіри?

Продавець не має якоїсь заготовленої відповіді на це запитання, тому робить спробу:

— Зараз у нас вигідна пропози…

Рамонин голос звучить вибачливо й роздратовано водночас, ніби вона збирається повідомити, що продавцевого кота переїхав автомобіль, але насправді водію довелося постаратися, бо за перших двох спроб те мале скотинятко відстрибувало набік.

— Хлопче, люди, яким ти телефонуєш, раді хоча б із того, що зводять кінці з кінцями. Вісім різних засобів догляду за шкірою? Та ж нам аби до вечора дотягнути.

У продавця надламується голос — від льодяників для горла і відчаю.

— Мені теж.

— Хлопче, а ти снідав? Пиво на сніданок — це головна випивка дня! Ще й для шкіри корисно, купа вітамінів.

— Я спробую, — обіцяє продавець.

— Знаєш що, хлопче? Якщо будеш проїжджати повз Бйорнстад — ми тебе запрошуємо.

Продавець сміється.

— Бйорнстад? Я й не знав, що бувають такі назви.