Фредрик Бакман - Ми проти вас

Майя бачила одне фото тата і мами — ще до того, як у них народилися діти. Тоді вони були молоді й щасливі, а тепер — уже ніколи так не сміються, навіть на фотографіях. Вони любили так сильно, ніби мучилися від голоду одне за одним, татові пучки пальців торкалися маминого чубчика, мама могла самим лише поглядом пустити мурашки по татовій шкірі. Суто біологічно діти сприймають любов між власними батьками як щось відразливе, але коли вона втрачена, починають себе ненавидіти.

Майя сидить на підлозі у ванній, відкриває й закриває сушарку, клац-клац-клац. Свого роду медитація. Аж поки не помічає всередині футболку. Це Лео. Тільки він міг утнути таку дурницю й запхати в сушарку бавовняну футболку — він ніколи не закладає прання, просто не вміє цього робити. Майя дістає футболку, плями крові не зникли. Їй зрозуміло, що робив її брат, вона сама спалила свій одяг після тієї ночі у Кевіна, щоби вдома ніхто нічого не зрозумів. Лео бився, і Майя знає, за кого.

Їй чути, як тато кричить іще голосніше: «Захотілося пограти у лісі в Гангстерів та ще з БАНДИТАМИ? Ти взагалі ЗДУРІВ?!». Лео кричить у відповідь: «Вони принаймні щось РОБЛЯТЬ! А що, бляха, робиш ТИ? Просто дозволяєш тим довбаним підарам з Геда НАКЛАСТИ НА НАШЕ МІСТО!!!». Після цього рявкає мама, голосніше за всіх: «НЕ СМІЙ ГОВОРИТИ ТАКІ СЛОВА В МОЄМУ ДОМІ!».

Клац-клац-клац. Майя відкриває й закриває сушарку. Вона знає, що її сім’я свариться не через слова, не через бійку і не через чиєсь місто. Вони сваряться через неї, усі сваряться через неї.

Майя з Аною часто рахували метеликів і розмовляли про «ефект метелика»: помах його крил може мати настільки руйнівний вплив на наш всесвіт, що найменший рух повітря здатен викликати ураган на іншому боці Землі. Тепер Майя бачить, як ціле місто гине внаслідок її рішення. Вона є причиною, а всі бійки і насильство — ефектом. Якби Майя не була тут, не зустріла Кевіна, не пішла до його кімнати на тій вечірці, не напилася, не закохалася, якби просто сказала «так», не опиралася. Ось що вона думає, і так працює почуття провини. Якби її просто не було, цього всього не сталося б. Тато кричить: «Ми тебе виховували не для того, щоб ти бився!». Лео рявкає у відповідь: «ХТОСЬ У ЦІЙ СІМ’Ї ПОВИНЕН, БЛЯХА, БИТИСЯ, АЛЕ Ж ТИ — БОЯГУЗ!».

Майї чути, як гримають двері. Їй зрозуміло, що це тато, як ураган, вилетів з будинку. Сліпий від горя.

Того вечора Майя пише до свого записника пісню, яку ніколи не заспіває. Вона називається «Почуйте мене».

Мама стоїть перед дверима до ванної, запитує пошепки, чи у Майї все гаразд. Донька обманює: «Так». Мама каже: «Нам потрібно поїхати в Гед. У нас там… справи». Так, ніби Майя не розуміє. Але вона лише відповідає: «Все ок, я маю зробити домашку, потім побачимося!».

Коли мама, зціпивши зуби, заходить по Лео до його кімнати, той не впирається. Він уже одягнений, взуває свої нові кросівки. Втрьох вони від’їжджають у поліцейський відділок, за ними зачиняються двері, а Майя так і сидить на підлозі ванної, не в змозі навіть дихати. Встає лише через панічну потребу вдихнути повітря. І раптом їй хочеться вирватися з дому, подалі від міста. Майя знає, що для цього є лише одне місце і лише одна подруга. Вона відправляє Ані повідомлення, усього одне слово: «Острів?».

Вона збирає наплічник, запихає мобільний у задню кишеню. Майї не потрібно чекати на відповідь — вона знає, що Ана прийде. Вона ніколи не покине її.

Звичайно, Ана прийде. Таку дружбу штучно не зростиш. Так само як і не зростиш штучно ще дещо — батьків. Вони належать до тих видів рослин, яких ми не вибираємо, а їхні корені тягнуться глибоко та обплутують нам ноги, і особливо добре це розуміють діти пияків.