Андрій Курков - Ключі Марії

— Сьогодні вирушаємо.

— До Львова? — запитав Олесь.

— До Сянока. А там далі... — Вона налила собі кави, сіла навпроти, з’їла кусничок сиру й запила. Потім сказала: — Я готова.

— Де ви були?

— Ходила до себе по речі.

— Чесно кажучи, — промовив Олесь, — я все ще сумніваюся в доцільності цього ризикованого кроку.

— Коли ваш батько опиниться в тюрмі, сумніви відпадуть? — спитала вона суворо, не зводячи з нього погляду.

— Ви можете мені конкретніше пояснити, в чому проблема мого батька?

— Завдяки четвертій книзі Єноха він може вирахувати, де і коли з’являється Діва. Як її знайти, як вона виглядає, які має ознаки.

— Вам знайома ця Книга?

— Так. Я її мала. Разом з іншими своїми книжками зберігала в монастирі василіянок. Але, коли прийшли совєти, монашок розігнали, а книгозбірню розграбували. Таким чином та Книга опинилася в чекістів, а тепер вона у вашого батька. Коли я була в нього, то навіть думала силою забрати Книгу, але він вихопив з шухляди револьвер. В іншій ситуації це мене б не зупинило, однак постріл міг почути чекістський нишпорка на вулиці, і я потрапила б у пастку.

— Мій тато і револьвер? — здивувався Олесь. — Дуже сумніваюся, що він уміє стріляти. Та той старий револьвер, либонь, і заряджений не був.

— Звідки мені було знати — був, не був... Шкода, що я йому так і не зуміла пояснити, якими небезпечними можуть стати його дослідження.

— Для кого?

— Для людства. Невже ви цього ще не зрозуміли? Чекісти хочуть завдяки молоку Богородиці створити непереможну армію і завоювати світ. Ви ж недарма втекли від їхнього совєтського раю, то, мабуть, знаєте, що це таке. Їм начхати на мільйони жертв. Я не можу дозволити їм знайти те, що вони шукають. Як я це зроблю — ще не знаю. Але, думаю, ваш батько все нам пояснить.

— Знаю. Не знаю лише, як нам переконати мого тата, — розвів він руками.

— Я маю надію, що до цього часу він і сам прозрів і здогадується, що сухим з води йому вийти не вдасться. Чекісти брехливі і жорстокі. Для них не існує жодних зобов’язань. А ще маю надію, що мої слова не пролетіли йому повз вуха. Він повинен їх обдумати і щось вирішити. Але без нас він безпорадний. Самовільно переходити кордон без провідників дуже небезпечно.

— І де ми візьмемо провідника?

— А чим я вам не підходжу? — засміялась вона. — Коли я була в Пласті, то облазила Карпати всюди, де тільки можливо.

Олесь опустив голову і не знав, що повинен відповісти. Сила її переконань давалася взнаки, він втрачав аргументи для суперечки. Не дай Боже їм ця переправа не вдасться, то загинуть усі. Але якщо вона має рацію, то й так нема вибору. Він зібрав усе необхідне до наплічника — бляшану флягу, складаний ножик і ліхтарик, загорнув у папір шматок сала, взяв хліб і сир. Більше нічого з харчів і не було. Потім накинув на себе брезентову куртку, згріб гроші й слухняно вийшов за Аретою з дому.

В брамі його загукав сторож:

— Пане Ольцю, прошу на хвильку! Ту-во принесли вам листа. То був пристійний пан при краваті.

Це Олеся здивувало, бо він ні з ким не ділився своєю адресою. Знав про неї лише головний редактор. Він узяв конверт і покрутив ним на всі боки, однак він не мав штемпелів.

— Щось не так? — запитала тихо Арета.

Олесь зиркнув на сторожа, який наставив цікавські вуха і відповів:

— Ні, все гаразд, то з редакції. Ходімо.

Коли вони відійшли, він розірвав конверт. Лист був від батька. Він упізнав його почерк. Олесь прочитав і вилаявся.

— О, шляк! Мій батько арештований!

Він відчув, як йому бракує повітря. Це ж через нього?

Арета взяла з його рук листа, пробігла очима і промовила:

— Радіомаяк! Он як усе цікаво закроюється! Цього я не врахувала.

— Ви про що?

— Та так... Роздуми про наболіле. Арешт вашого батька нічого не змінює. Ми однаково повинні потрапити до Львова, щоб його врятувати.

— Яким чином? — не зрозумів Олесь.

— Для початку треба з’ясувати, чи правда, що його арештували. Відтак увімкнути той радіомаяк.

— Я не зможу його увімкнути на відстані. Він десь там, у горах. Туди два дні лісом, три дні полем.

— Але ж ви можете позначити на мапі, де ви його сховали?

— Можу.

— Прекрасно. Я передам цю мапу тим, хто це зробить. Тоді нам залишиться чекати, коли вашого батька випустять. А якщо ні, то будемо діяти інакше... Хоча я думаю, що це просто чекістська хитрість. Не могли вони арештувати того, хто ще не завершив своїх досліджень Він їм потрібен! А тепер розкажіть мені все, що пов’язане з тим радіомаяком.