Андрій Курков - Ключі Марії

— То довга історія, — відповів Олесь.

— Нічого, я послухаю.

Він зловив себе на думці, що й так збирався їй оповісти свою пригоду, але не знав, з чого почати, а проте чомусь мав підозру, що це її може зацікавити.

Час швидко доволікся до сутінків, і в Бісмарка від бажання бути непомітним і нерухомим стали злипатися очі. Він позіхнув кілька разів і впав у легку дрімоту. Холодна вологість повітря тільки сприяла сонливості. Очі заплющувалися, але він не без зусиль знову їх розплющував і, щоб якось розворушити себе, крутив головою, намагаючись напружувати м’язи шиї.

Він уже напівлежав на цих козлах, все ще впираючись ліктем в дошку, але вага тіла тиснула на руку, і, втомившись від не­зручної пози, Бісмарк просто ліг на бік, думаючи, що він і так не випустить з ока будинок з балкончиком. Але тут очі його заплющилися намертво. Він здався. Здався сну, думаючи, що все одно він все прекрасно чує — адже вуха не закриваються на ніч. Він все прекрасно чує навіть через дрімоту, почує і через сон, якщо той його здолає. Щойно поруч пролунає який-небудь звук чи просто шум, він обов’язково розплющить очі.

Десь години через три чи чотири, або навіть пізніше неподалік зупинилася машина. Водій заглушив мотор, і саме цей момент Олег уловив вухом крізь сон і внутрішньо стрепенувся. Буквально через кілька секунд рипнули двері.

Бісмарк розплющив очі, підвівся на лікті. Перед воротами будинку з балконом стояла сучасна, «наворочена», недержавна «швидка допомога». На даху крутого мікроавтобуса, крім поперечного ряду червоних і синіх мигалок, стирчало ще шість чорних товстих, але коротких антен. Поява швидкої змусила Олега занервувати, він злякався за Ріну. Але машина стояла спокійно, тихо, без сирен і ввімкненої світлової сигналізації. За шибою кабіни було видно голову водія і навіть край обличчя, він щось переглядав у смартфоні.

Двері в будинку були зачинені, але ж він виразно чув скрип. Отже, то приїхав лікар і зайшов усередину.

Холодне нічне повітря допомагало відігнати сон. Бісмарк сів на козлах, кашлянув і прикрив рот рукою.

«Але вона ж і під’їхала без сирени... — роздумував Олег. — Коли “швидку” викликають, вона ж завжди їде з сиреною? Чи вночі вони їдуть тихо? Машин мало, нема кого зганяти з дороги?!»

Думки потроху ставали динамічнішими. Він відчував реальне пробудження і тіла, і мозку.

Водій в таксі вимкнув смартфон і відкинувся на спинку сидіння. Його загострене, підняте догори підборіддя здивувало Бісмарка. Хіба шийним хребцям не боляче? Хіба можна так заснути?

Двері в будинку відчинилися, і дивний мишачий писк змусив хлопця, що сидів на козлах, подивитися вниз, на землю. Але звук, вочевидь, долинав не знизу.

Дві жінки в однакових червоних куртках вийшли з будинку і несли щось на руках до «швидкої допомоги». Якісь великі згортки.

Знову пролунав писк, який раптом трансформувався чи то в стогін, чи то в плач.

Одна жінка підійшла до кабіни «швидкої», стала боком і чимось вдарила по дверцятах машини. Може, ліктем.

В кабіні одразу ж спалахнуло світло. Водій вийшов і, похитуючись, підійшов до задніх фар, оглянув їх уважно. Потім відчинив задні дверцята. Заліз усередину.

— Обережно! — попередила його одна з жінок, передаючи згорток.

Знову зазвучав плач, дитячий плач, не голосний, але протяжний, як нескінченна скарга.

З вільними руками жінки повернулися до будинку лише заради того, щоб через кілька хвилин вийти звідти знову з великими пакунками в руках.

— Головне — не переплутати! — сказала одна на ходу.

— У них на руках бірочки! — заспокоїла її друга.

— Ні хера собі, — прошепотів здивований Бісмарк. — Що це ще за нічні ясла?

Сон остаточно покинув його. Він обережно звівся на ноги, щоб краще бачити, що відбувається. Жінки винесли ще кілька немовлят, після чого сіли в «швидку», і машина поїхала. Тихо, без сирени і звичної «світломузики».

Олег продовжував спостерігати за будинком, у якому продовжували світитися вікна. Ось одне з них згасло.

Вулицю раптом освітили фари іншої машини. Світло обігнало шум мотора, але коли машина зупинилася перед будинком з балконом, Бісмарк зрозумів, що і в цей момент її мотор працював практично безгучно. Очевидно, то була «Тесла» або інший електромобіль.

Двері будинку знову рипнули. На поріг вийшов чоловік похилого віку, слідом за ним жінка, яка підтримувала під руку Ріну.