Андрій Курков - Ключі Марії

Обережно піднявся. Зняв зі стільця одяг, прихопив мобільник і вийшов на кухню, щоб не розбудити дівчину. Там одягнувся. Сів за стіл і раптом відчув, що його трясе, наче від високої температури. Опустив долоні на стіл, подивився у вікно. Здавалося, вже світає.

Просидівши так близько години, прислухаючись до своїх заплутаних, мерехтливих думок, набрав матір.

— Що, Олежику? Щось сталося? — сонно запитала вона.

— Мамо, скажи, тільки чесно, у мене коли-небудь була сестра? — випалив тремтячим голосом.

— Ти що? Ти випив? Ти вдома?

— Так, вдома, ні, не випив.

— А чому не спиш?

— Не спиться! Жахіття мучать! — збрехав він.

— Яка сестра? Що це ти вигадав? Випий щось на сон! — забурчала мати, її голос прозвучав заспокійливо.

— Вибач, вибач! — промовив Олег. — Тато спить?

— В такий час усі сплять. І тобі давно пора.

Олег знайшов у телефоні номер батька, але телефонувати йому не наважився. Схрестив руки на столі і, опустивши на них голову, задрімав.

В квартирі панувала ранкова тиша. І порушила її сама Ріна, вже одягнена, коли зазирнула на кухню і повідомила, що йде.

— І не поснідаєш? — здивувався Олег.

— У мене зустріч! — Вона посміхнулася цілком дружелюбно. А потім додала: — А чого ти так на мене дивишся?

— Ні, це я так! Гадав, ми ще кави вип’ємо.

Канапа виявилася застеленою. І щось ще ледь помітно змінилося, немов предмети і речі підрівняли дбайливою рукою, організували в єдиний гармонійний простір, у якому ніщо не могло виділятися або особливо кидатися в очі.

— Цікаво, — протягнув Олег, сів навпочіпки перед канапою і зазирнув під неї.

Торбинки з документами і з коробкою штампів та печаток на місці не було.

Олег задумався. Коли вона прощалася, її руки були вільні. Але, правда, він не проводжав її до дверей. Він вийшов у коридор, коли двері за нею вже зачинилися.

Його охопило занепокоєння. Він різко підійшов до письмового столу, висунув верхню шухляду. Дістав перстень. Одягнув на палець. І занепокоєння пройшло.

— Тепер їй узагалі нема чого до мене повертатися, — подумав Олег. — торбинку забрала. Що вона ще могла тут забути? Ну не мене ж!

Але вона повернулася близько сьомої. І не просто повернулася, а й принесла пакет заморожених пельменів.

Пельмені, які принесла жінка, налякали Олега. Він побачив у цьому знак. Чи то знак того, що вона в курсі його стосунків з Клейнодом, якому властиві всі традиційні парубоцькі звички, чи то знак того, що поява в його житті Ріни зовсім не означає появи поруч жінки. Тобто, ці пельмені сприймалися як додаткове підтвердження того, що він не повинен її сприймати ні як жінку, ні як потенційну коханку. Вона — інша істота. Вона не шукає чоловіка. Вона — нейтральний і необов’язковий співмешканець. Вона не збирається йому готувати або по-іншому йому догоджати. Вона приходить у притулок, у якийсь простір, у якому знаходить захист, або в якому вона здатна сама себе захистити.

Коли вони удвох вечеряли пельменями, Олег остаточно зрозумів, що більше не бачить у ній жінки. Бачить або сестру, або безстатеву дитину, або те, що німці називають das Mädchen — «воно-дівчатко». І знову в нього з’явилися думки про захист. Він зрозумів, що захищати її — це майже його обов’язок. І подумав про «брата» Колю, який врятував Ріну від людей, що намагалися засадити її в машину і викрасти. І згадав його ж слова про те, як вона одним ударом завалила на асфальт нахабу, який чіплявся до неї. І знову ж таки, повернувшись думками до «брата» Колі, несподівано замислився: а чи є у Колі така ж родимка на грудях? А якщо ні, то чи має він право називатися «братом»? «Ні, не може у нього бути такої родимки! — твердо вирішив Олег. — Блискавка не може потрапляти двічі в одне й те ж дерево, а якщо і потрапляє, то вже, щоб я скис, не може потрапляти тричі!»

Щось у цих думках і в самій ситуації здавалося геть ненормальним. І начебто усвідомлена нова власна роль «захисника» теж викликала десь у глибині мозку опір. Цю роль немов нав’язували ззовні, може, навіть під гіпнозом. Але ж між ними не виникало того, що можна було визначити як момент гіпнотизму. Не виникало жодного смислового або емоційного туману, що уповільнює реальне сприйняття світу і змінює значення слів і жестів. Між ними нічого не виникало. Тоді, можливо, саме ця «відсутність» відносин і зіграла роль гіпнозу? Олег їв пельмені і поглядав на Ріну. Вона відкушувала по половинці пельменя і жувала з закритим ротом.

— Вибач, що я заліз у твою торбинку, — сказав він несподівано для самого себе. — Я справді хвилювався. До тебе ж ніколи не можна додзвонитися.