Андрій Курков - Ключі Марії

Курилас узяв наступний аркуш листа папського нунція і прочитав:

«Те, що сталося далі, Ваша Святосте, викликає в мене глибокий смуток і розпач. Нам не вдалося виконати ваше прохання, ми все робили для його успішного завершення, але лиха доля все зіпсувала. Коли Діва, що була спутана арканом, постала перед очима князя, той запитав її, чи справді вона спілкувалася з янголами, і чи вони на її прохання зійшли з небес, щоб допомогти русинам розбити невірних, вона все заперечила. Відповіла, що просто молилася, жодних янголів не бачила і не чула. А розбити невірних їм допомогла воля до перемоги і зневага до смерті.

Однак свідки цієї події, які перебували на полі бою, стали навперебій описувати, як усе відбувалося, як вона простягала руки до неба і незрозумілою мовою промовляла в небеса, а небеса наливалися золотом.

Церковники, що були присутні при цьому в княжій палаті, в один голос заявили, що янголи з’явилися саме завдяки їхнім щирим молитвам, а Діва лише вдавала, що закликає небесні сили. І хтозна, до чого вона закликала. Може, якраз навпаки — щоб зупинити янголів? Вони також стверджували, що то були диявольські заклинання і що ця дівчина відьма. Князь запитав її, якою мовою вона тоді промовляла. Вона відповіла, що не пригадує, що то були слова, які самі їй злітали з вуст. Мені здалося, що вона навмисне копала сама під себе.

Ваша Святосте, побачивши, що все йде до страшного нещастя, я став переконувати, що сам бачив і чув, як все відбувалося, і що янголи таки на її поклик з’явилися. Бо священники і ченці молилися тривалий час без жодних наслідків, а Діва щойно підняла руки в небеса й закричала, небо почало яснішати. Тут на мене накинулися всі церковники, волаючи, що я брешу та вимагаючи її спалити, яко відьму. Бачачи, що князь теж схиляється до думки, що бачить перед собою відьму, я кинувся до нього й в розпачу сказав йому, що ця Діва вагітна і не можна страчувати жінку, яка чекає дитину. Знову зчинився галас і посипалися звинувачення в брехні. Князь запитав, звідки мені це відомо. Я вказав на її груди: “Погляньте — на її персах проступають мокрі плями. В неї виділяється молоко”.

Тоді церковники зчинили ще більший галас, переконуючи, що то все диявольські хитрощі, що відьма може не тільки молоко за бажанням виділяти, але й кров. Одне слово, її повели на дитинець і дуже швидко спорядили багаття. Увесь час, поки вкопували стовп і складали солому, хмиз і дрова, вона спокійно споглядала на все це і не промовила жодного слова. Її прив’язали до стовпа й запалили солому. І тут вона, закутана димом, підняла голову й знову закричала тією самою незрозумілою мовою в небеса, а небеса стали наливатися світлом і золотом. Дим заволік її такий густий, що вона геть зникла нам з очей, а з небес полилося золоте світло просто на той стовп. За мить світло згасло, дим розвіявся, страчена Діва горіла синім полум’ям. Однак запаху смаленизни не було. Коли ж дим розвіявся, Діва зникла, а зі стовпа звисали зотлілі рештки її сукні. І тоді вже ні в кого з присутніх не було сумніву, що то була відьма».

Закінчивши читати, Курилас нервово закурив, страшний кінець Ольгерда й Марії засмутив його.

— Як усе трагічно завершилося, — зітхнув він.

— Так, — погодився полковник. — Мені теж було їх шкода. І незрозуміло, чому Марія заперечувала, що закликала янголів.

— Можливо, не бажала зраджувати, ким є насправді? Їй довелося б тоді пояснити, яким чином вона контактує з янголами. Якою мовою промовляла до них. Її б тоді змушували, мабуть, ще не раз кликати янголів на догоду княжим примхам. А до речі, хотів запитати про таку річ. Ольгерд писав, що прихопив замок з храму Гробу Господнього. Мене дивувала така дивна забаганка.

— Той замок з Єрусалиму було вмонтовано в залізні двері, що вели до печери, в якій вони оселилися.

— Навіщо? Адже ключа не було, — здивувався професор.

— Ключ, як з’ясувалося, зберегла Діва.

Вночі Олег, підкоряючись грайливому еротичному сну, знову заліз рукою під Рінину ковдру і торкнувся її грудей. Відчуття молочної вологи на кінчиках пальців умить отямило його. Долоня сповзла з грудей на живіт, дорогою відчувши дивну нерівність шкіри. Вперлася в бинт пов’язки. Але він повернув долоню під груди, туди, де шкіра немов трохи випинала і здавалася шорсткою. Спати розхотілося. Підвівшись на лікті, Олег прислухався до подиху своєї гості, а потім обережно стягнув з неї ковдру. Ні, вона не прокинулася. Її подих залишався рівним, ледве вловимим. Він простягнув руку до стільця, узяв мобільник і освітив Ріну. Його погляд, минувши груди, зупинився на великій родимці, об яку мовби «спіткнулася» його долоня. Родимка під її лівим персом була схожа на півмісяць, обернений додолу. Олегові забракло повітря. Він торкнувся своєї родимки, такого ж розміру і такої ж форми. І теж на грудях ліворуч. Йому стало ніяково. Він знову накрив її ковдрою.