Андрій Курков - Ключі Марії

Ріна перестала жувати. Втупилася в Олега вже іншим, напівзневажливим поглядом.

— Не можна порпатися в чужих речах! — Дуже розбірливо, по-вчительськи вимовила вона. — Мені довіряють, знаючи, що я вмію зберігати таємницю. Розумієш? І я думала, що можу довіряти тобі.

— Це твоя справа. Можеш довіряти, можеш не довіряти, — Олег теж заговорив сухо і непривітно. — У тебе є Коля. Я так розумію, що коли б не його мама, ти б жила у нього.

— А чого це ти все рознюхуєш? — Ріна скривила губи і виглядала тепер колючою пацанкою з підворіття.

— Добре, замнемо! — Бісмарк посміхнувся і повернувся до їжі. Ріна теж. Тільки іноді вона кидала на нього дивний погляд, повний невпевненості.

— Ти мені ключ від нового замка даси? — запитала вона, доївши вермішель.

Бісмарк заперечливо похитав головою.

— Справді? — вона, здавалося, не повірила власним очам.

— Справді! — підтвердив він. — Це мій дім. І гості до мене приходять тоді, коли я вдома і можу їм відчинити двері. Інакше вони не приходять.

На обличчі дівчини прочиталася розгубленість.

— Ну, а коли ти вдома, приходити можна?

— Коли я вдома — можна.

— Ти дуже змінився, — сказала вона після хвилинної паузи.

— На краще чи на гірше?

Вона знову взяла паузу. Задумалася.

— На краще, — сказала нарешті. — Мовби змужнів.

Олег посміхнувся і відчув себе переможцем.

Полковник замовк, вийняв з пачки папіросу й закурив. Він знав, що вся ця інформація попри видиму байдужість Куриласа, все ж цікавить його. Не може не цікавити. Однак Курилас хоч і слухав ввічливо, але не зраджував емоцій. Проте, коли мовчанка затягнулася, запитав:

— Як це в’яжеться: тибетці й північний полюс?

Полковник відразу знову пожвавився.

— Гіпотеза Гербіґера в поєднанні з тибетським міфом про таємничий підземний народ Аґарті спонукала німців послати експедицію також до Тибету. Мета: дізнатися більше про підземну державу і підземний народ. Адже ці таємничі люди володіють усією повнотою магічного празнання, а їхній володар називається Володарем Світу, оскільки за посередництвом своїх підданих на поверхні керує долями всього світу. Керівниками експедиції до Тибету були творці Ahnenerbe, осердям її були фахівці з тантричного буддизму. Наслідком експедиції була кам’яна кількатисячолітня брила з висіченою на ній свастикою, а також трактат про дружбу з III Рейхом, що його підписав сам далай-лама.

— Отже, Аґарті, як вже ми можемо здогадуватися, SS-івці не знайшли?

— Наскільки нам відомо, ні. Однак повернімося до наших янголів. Щодо їхньої участі у тій битві з половцями, явище, правду кажучи, небуденне для битв, описаних у літописах. Хоча в історії Жанни д’Арк янголи теж беруть жваву участь, а вона з ними спілкується, як ото я з вами. Після цього походу, коли Ольгерд і Марія повернулися до Києва, над ними знову нависла небезпека. Під час походу папські найманці не могли викрасти Діву, але в Києві у них така нагода з’явилася. Нунцій відшукав і підкупив Нікласа, який і зрадив, де оселилася наша цікава пара. Причина зради була та, що він закохався в Марію, а вона його уникала. Оселилися наші втікачі в старому печерному монастирі.

Старенький ігумен, знаючи їхню таємницю, заборонив їм відлучатися з монастиря. Відкрито напасти найманці не відважувалися, монахи б їх оборонили. Одного дня Ольгерд отримав записку від Нікласа, що прибула до Києва решта хрестоносців зі Святої землі і чекають на них у Софійському соборі. Таким чином їх виманили з печери. Біля собору Ольгерда й Марію вдалося полонити. Оскільки Ольгерд їм тільки заважав, вони його закололи і закопали під стіною собору, а Марію повезли з собою.

— Це ж підтвердили й розкопки, — сказав Курилас. — Однак їх не вдалося завершити. Хтось заборонив Грушевському дослідити поховання детальніше.

— Шкідники, товаришу професоре, діяли на всіх фронтах. Маскуючись навіть під більшовиків та чекістів. Та слухайте далі. Священник, який бачив, як полонили були хлопця й дівчину, побіг до князя Святополка і розповів, що дівчина, яку було викрадено невідомими, це і є той юний лицар, який брав участь у битві з половцями. Князь негайно вирядив погоню. Погоня відбила Марію. Та тільки-но Діва звільнилася з пут, як вихопила в першого ліпшого дружинника меча й почала сікти всіх наліво й направо — і папських найманців, і, скажемо так, наших. Бо зрозуміла, що як не ті, то ті її теж полонять. Ніхто не міг їй дати ради, вона могла у будь-яку мить втекти. Тоді закинули на неї аркан, швидко зв’язали, посадили на коня й повезли назад до Києва. А там князь забажав із нею побачитися. Тепер читайте самі, що пише нунцій.