Андрій Курков - Ключі Марії

— У мене ще дещо є, від тата залишилося. Вам для книжки якраз знадобиться! — таємничо повідомив старий, зрозумівши, чим можна заманювати молодого гостя.

— Для якої книж... ? — запитав було Бісмарк, але вчасно згадав привід для знайомства з Клейнодами і обірвав питання. Навпаки, подивився на старого уважно і пожвавився обличчям, не дивлячись на безсонну ніч. — А що там ще у вас?

— Ні, ви йдіть, ідіть. Займайтеся своїми справами. Я вам увечері розповім.

«Хитрий же ж козел!» — подумав Олег, хитнувши головою.

У замках стирчали ключі. Олег відчинив і вийшов.

— Коли що — телефонуйте! — кинув він наостанок господареві вже набагато дружелюбніше.

На вулиці накрапав дощик. Олег, ідучи, поглядав на пакет з листами, турбувався, як би туди не потрапила волога. Зрештою, перестав нести його за ручки, а скрутив і сховав під куртку.

Те, що йому вдалося виманити у старого ці листи, наштовхувало не тільки на переможні думки, але й на деякі сумніви щодо своєї проникливості. Клейнод тільки вдавав дідком-дурником, але насправді захищався від навколишнього світу цією зручною маскою. І від нього, Бісмарка, він дуже успішно захистився своєю «простотою» під час першої зустрічі. А тут відчуття небезпеки змусило розкритися. І відразу листи з’явилися, яких нібито не було. При цьому листи він зберігав не в квартирі. І для того, щоб Бісмарк за ним не простежив, він його просто закрив усередині. Повернувся через пів години. А за пів години на Подолі можна куди завгодно піти і повернутися. Так що насправді загадок тільки додалося. Можна було навіть з упевненістю сказати, що з Клейнодом відчувалося більше недомовленості і загадковості, ніж із Польським, що оселився на далекому грецькому острові.

Роздуми змусили Олега згадати і про Адіка, з усмішкою і поблажливістю. Зрозуміло, що Адік намагається його використовувати втемну, ну й нехай. Від цієї роботи втемну і Олегові дещо перепадає. Та й він і сам не дурень, і може іноді підіграти Адікові, якщо це допоможе йому зрозуміти, в якій саме грі він бере участь? А, може, зателефонувати зараз Адікові і сказати, що Клейнода намагалися пограбувати або вбити? Цікаво, як той відреагує?

Бісмарк набрав його номер. «Абонент поза зоною. Перетелефонуйте пізніше!» — прозвучало у відповідь.

Ключ у новій серцевині замка крутнувся беззвучно, і Олег упевнено зайшов додому з відчуттям гордості за те, що додумався оновити суверенітет свого житла.

З кавою сів за кухонний столик. Горнятко опинилося якраз між папкою з бухгалтерськими документами і невеличким стосом листів Клейноду-старшому від Георгія Польського.

Листи вимагали вдумливого прочитання. Тому Олег вирішив спочатку попорпатися в Ріниних паперах. Таблиці, суми, стовпчики, видаткові ордери — все це змусило його насупитися і скривитися. Безсонна ніч давалася взнаки. Уже на третьому документі він почав позіхати, і навіть суми, що там фігурували — від декількох сотень гривень до кількох мільйонів, не пробуджували його інтересу і не оживляли зацікавленості. Щоби відволіктися, він глянув за вікно, але погляд мигцем зачепив конверт з відбитками різних печаток. І тут Олег знову відчув приплив сил. Зрозумів, як треба шукати те, що йому потрібно. Присунув конверт до себе, придивився до печатки ГО «Інститут-архів» і зайнявся просто вивченням печаток на документах. У папці цих документів лежало більше сотні, але тепер йому вдавалося їх «бракувати», не заглиблюючись у дивний, занадто округлий почерк автора всіх цих бухгалтерських хронік, який начебто і добре читався, але при цьому дуже дивним чином втомлював очі і голову.

Хвилини за три в його руках, нарешті, затримався бланк з печаткою ГО «Інститут-архів». Той самий почерк, який виявляв себе навіть у написанні цифр, повідомив Бісмаркові, що на рахунок ГО надійшла сума 777 тисяч 777 євро 77 центів від «Jerusalem local history foundation».

— Ку-ку! — здивувався вголос Бісмарк, вирішивши було перерахувати суму на гривні, але одразу відмовився від цієї затії, через неспроможність рахункової функції мозку прийняти таке математичне завдання.

Він з надією переглянув інші документи і посміхнувся, зрозумівши, що мав рацію, повіривши в особливий бухгалтерський порядок, що вимагає від папірців, скріплених однаковою печаткою, триматись разом. Таких папірців виявилося п’ять. Зсунувши все інше ближче до вікна, Олег розклав їх за порядком. Перший документ ліворуч повідомляв про зарахування «восьми сімок» в євро на валютний рахунок ГО. Другий — про перерахування 444 тисячі 444 гривні 44 копійки на рахунок ФОП «Красницький Р. Б.» за консультаційні послуги. Третій — про перерахування 333 тисячі 333 гривні 33 копійки на ФОП «Ревенко А. А.» за консультаційні послуги. Четвертий — про конвертацію 21 мільйона 351 тисячі 58 гривень за договірним курсом у євро з одночасним перерахуванням отриманої суми на рахунок «Konstantinopol local history foundation». П’ятий — про відсутність коштів на рахунках ГО «Інститут-архів».