Андрій Курков - Ключі Марії

У голові у Бісмарка зашуміло. Він допив каву і зважився на ще одне горня.

Поки чайник закипав, він придивився до підписів на документах. Підпис усюди стояв однаковий, якийсь тремтячий, літери танцювали вгору-вниз трохи по-різному. Зазвичай людина підписується «автоматом» і ставить приблизно однакові «автографи». Тут підписант або нервував, або не міг контролювати свою руку. Через вік або хворобу.

Олег підніс до очей п’ятий документ і отетерів — у підписі чітко відчитувалося прізвище Клейнод.

— Дуже цікаво! — задумався вголос Бісмарк. — Ріна веде чорну бухгалтерію ГО, заснованого Клейнодом на прохання і за гроші якоїсь випадкової молодої людини. Я за наводкою Адіка копаюся в могилі хрестоносців. У цій могилі копалися раніше Польський і Клейнод-старший з товаришами. Наукових публікацій про розкопки немає. Польський щасливо живе в Греції, а на рахунок ГО приходять гроші з Єрусалима, які тут обмінюють, частково кудись відправляють, а потім знову обмінюють на валюту і відправляють у Константинополь?! Але ж такого міста більше не існує! Це Стамбул!

Олег узяв до рук четвертий документ, пошукав адресу одержувача, але її не було. Перевірив інші папери — там теж жодних адрес, а замість номерів рахунків, з яких і на які переводилися суми, зірочки і останні чотири цифри. Тільки самі суми та назви одержувачів/відправників.

Друга кава не допомогла подолати наслідки безсонної ночі. Олег уже не міг стримувати позіхання і, залишивши папери на столі, пішов спати. Він з особливим задоволенням ліг посередині канапи, розкинувши руки. І одразу заснув, не дивлячись на незашторене вікно, через яке безперервним потоком лилось сіре ранкове світло нового осіннього дня.

Далі розгорілася дискусія про доцільність зберігання традицій. Спричинила її публікація в газеті есею Ніцше, де він гостро заатакував дотримання традицій. Цей есей приніс до редакції Шляффер і наказав перекласти та надрукувати, вважаючи чомусь, що він і досі актуальний.

— Суспільство, в якому традиція стає культом, приречене на застій, суспільство, яке бунтує проти традицій, приречене на загибель, — висловив думку редактор. — Тому-то вітальні суспільства завше видають на-гора як руйнівників традицій, так і її вартових, при чому цей стихійний поділ праці може, хоч і не мусить, збігатися з межами поколінь.

— Але голос за традицію є завше голосом за традицію конкретну і водночас проти іншої, — перебив Косач. — І навіть найрадикальніше заперечення традиції можливе тільки в лоні самої традиції, а не поза нею. Борня з традицією має свою традицію так само, як має свою традицію консервативний дух.

— А що на те Макс Штірнер [15] Штірнер Макс (1806—1856) — німецький філософ-ідеаліст, засновник анархічного індивідуалізму, один з тих, хто випередив ідеї нігілізму, екзистенціалізму, психоаналізу та постмодернізму. писав? — запитав Дан. — Він уважав, що всі успадковані традиції не є його власними. І він не мусить приймати те, що накинуте йому іншими, вважаючи, що не існує жодних рацій, задля яких мав би визнати за цінність будь-що, що не лежить в площині його інтересу.

Раптом озвалась Арета, голос її набрав різкості:

— Панове, ми ж усі чудово розуміємо мету такої статті. Скільки б ви на цю тему не дискутували, вислід один: для тоталітарних режимів усі традиції поневолених народів зайві. Їх поволі будуть згладжувати, аж поки ті не зникнуть. Залишаючи лише традиції, сказати б, «поживні», як от обжинки, свято врожаю, свято вина, вигін худоби на полонини... Оце те, що залишиться. Бо людська спільнота не має жодної біологічної гарантії, і не може вона полягати на методах і засадах науки. Під тим оглядом стоїмо нижче від звірів, які не взаємознищуються в межах ґатунку... Античні філософи...

— О, античні філософи! — перебив дівчину Косач. — Вони ніколи не стверджували, що межу не можна переступити.

— Але вони стверджували, що межа таки існує, і що кожен, хто наважиться її переступити, буде жорстоко покараний. А ми є свідками власне такого переступу.

Ці слова багатьох знітили, адже були небезпечними. Арета хотіла продовжувати, але редактор перебив її:

— Дорога Арето, гадаю, ти надто загострила проблему. Все не так трагічно. Ми зараз переживаємо історичні події, які змінять Європу. Очевидно, що одні традиції відімруть, як уже не одні відмерли, а їхнє місце заступлять інші. Гадаю, — тут він уже звернувся до всіх, — на цьому можемо ставити крапку. Всі мають перепустки?.. Гаразд. Завтра збираємося в той самий час. Ольку, на післязавтра в нас спогади про Соловки, то намалюй щось відповідне.