Андрій Курков - Ключі Марії

— Не розумію... Я гадав, що вистежити Діву — в інтересах фюрера.

— Так і є. Фюрер осягнув таємницю Вріл і вміло її використовує. Інакше — як ви гадаєте? — міг би він гіпнотизувати своїми промовами такі маси людей? Фюрер уже володіє надлюдськими можливостями. Він здатен наповнювати себе енергією, яка походить від інших, зокрема під час публічних виступів, а водночас залишати слухачів з більшим запасом емоційної енергії, ніж вони мали перед тим. Це і є Вріл. Але ми говоримо також про товариство «Вріл». Отже, ви не повинні йти з ними на жоден контакт.

— Я тут узагалі ні з ким не контактую, — усміхнувся Курилас.

— Контактує ваш син, — підказав Ріхард.

— З ким?

— З Юрієм Косачем. Він належить до товариства «Вріл».

— Наша Діва, — сказав Вальтер, — теж володіє енергією Вріл. Їм обов’язково треба поєднатися — Діві і фюрерові. Це буде потужний союз, який дасть поштовх для поширення новітньої могутньої раси. Це те, чого прагне фюрер. І ми повинні все зробити для того, щоб такий союз було втілено в життя.

— Хіба цього не прагне також товариство «Вріл»?

— У тім і річ, що їм Діва потрібна винятково для їхніх окультних практик. Якщо вони її вистежать першими, то сховають десь так, щоб не було до неї нікому доступу.

— Гаразд, — кивнув Курилас, — що я повинен робити далі?

— Продовжувати ваші дослідження, — сказав Вальтер. — Адже вони важливі не лише стосовно Діви-Арети, але будуть важливими й пізніше — під час усіх наступних її перевтілень. Завдяки вашим дослідженням можна буде завжди її вирахувати й ізолювати для людського добра. Точніше для пожитку Рейху.

— Наразі ніхто не знає, куди поділася Арета, — втрутився Карл. — У редакції її не було вже давненько. Вдома теж. Тепер, коли у нас є прямі докази, що вона і Діва — одна й та ж особа, нам залишається тільки чекати... Вочевидь, вона полюватиме за вами, професоре. Полковник Ваврик теж такої думки. А якщо так... — він зробив павзу, — вам доведеться виконати роль принади.

— Зі слів полковника нам також стало відомо, що Діва має на своєму тілі певні знаки, — промовив Вальтер.

«Звідки полковник про них довідався? — здивувався Курилас. — Невже й балкон прослуховувався? Але ж там такий галас через ті гучномовці... Ні, мабуть сам розвідав».

— І не лише вона, — продовжив Вальтер, — бо разом з нею у світ приходить її охоронець. З тими ж знаками. Доля їх зводить разом, хоч вони цього й не усвідомлюють. Нас цей охоронець теж цікавить. Як засвідчив полковник Ваврик, у манускрипті, який ви маєте, то був хрестоносець. Є певні сили, які намагатимуться його вбити. Ми б хотіли виявити його раніше, ніж це станеться. А вже надто не хотілося б, щоб лихо трапилося з Дівою, як то вже не раз було в історії. Отже, залишається чекати, — підсумував Вальтер. — Ви продовжуєте ваші дослідження, а ми — наші пошуки. За вашим будинком буде встановлене стеження. У випадку, коли вона знову до вас завітає, ми її схопимо. Зрештою, це і в ваших інтересах.

Наступний день не вдався з самого ранку. Жодного таксі Олег не знайшов ні на набережній, ні біля супермаркету, ні біля готелю «Кортіон». Повернувшись на набережну, він зазирнув до знайомої таверни, де грек-бармен розмовляв англійською і пригощав «узо». Таверна, на щастя, вже працювала. Влаштувавшись за «своїм» квадратним столиком, Бісмарк замовив каву.

Разом кавою бармен знову приніс маленьку карафку з «узо». Посмішка на його обличчі світилася, він дійсно був радий бачити Олега. Ще б пак, адже знову той виявився єдиним ранковим клієнтом.

Бісмарк запитав бармена, як йому знайти таксі до археологічного музею.

— До Палеополі? — Уточнив грек.

Олег кивнув. Бармен, не відходячи від клієнта, зателефонував комусь. Розмовляв хвилини дві. Не закінчивши розмову, відвів руку з мобільником від рота і нахилився до Олега.

— П’ятдесят євро, — сказав. — Є таксист з Андроса, він згоден приїхати.

— П’ятдесят євро? — висловив розчарування Бісмарк. — Це забагато. А що, автобусів тут немає?

Бармен зрозумів реакцію клієнта. Закінчив розмову, сховав мобілку в кишеню.

— Звичайно, є автобуси. — Сказав і знизав плечима. Його, здавалося, анітрохи не засмутила відмова клієнта від послуг запропонованого ним таксиста. — Два автобуси в день.

— А які номери автобусів?

— Номери? — бармен на мить замовк, але швидко зрозумів, що має на увазі клієнт. — Ні, два автобуси в день. Вранці та після обіду.