Андрій Курков - Ключі Марії

Ці думки поліпшили настрій і подарували нову надію. А якщо й не надію в конкретному вигляді, то, щонайменше, у нього виник задум-план на наступний день. Навіть якщо все це просто фантазія, подивитися на древнє місто цікаво. Та й не далеко воно. Адже вся дорога на таксі від Гавріо до Ормоса зайняла не більше ніж годину.

Перед Куриласом лягло кілька світлин, на яких виднілися мертві тіла військових з неприродно скрученими головами. Курилас жахнувся, все ще не вірячи в те, що побачив. Адже він спілкувався з Аретою. Вона ані на мить не викликала в нього підозр щодо таких своїх талантів. Правда, Олесь розповідав про те, як вона розкидала розбишак та про її телепатичні здібності, але щоб аж так...

Його роздуми перебив Вальтер:

— Яким чином ви дісталися зі Львова до Кракова?

— Мені допоміг син.

— Який то був день, коли ви перетнули кордон? — запитав Вальтер.

— Мммм... — Курилас удав, що пригадує. — То було десь понад два тижні тому.

— А точніше?

— Зараз... — він не хотів називати точну дату і відповів: — Двадцять першого.

Вальтер хитнув головою.

— А може дев’ятнадцятого? Ви нічого не плутаєте?

— Ні. Двадцять першого.

— А вісімнадцятого і дев’ятнадцятого радіомаяки зафіксували появу Діви на Лемківщині. Вона невпинно наближається. Вам, пане професор, варто б поважніше замислитися щодо вашої безпеки. Діва, мабуть, спробує зупинити вас ще раз. Але цього разу вже не на словах.

Курилас облизав сухі вуста і потягнувся до горнятка з кавою, надпив і задумався. У нього все ще було чимало запитань, та не на всі він хотів отримати відповідь. Принаймні, не від них.

— Чи ви чули, професоре, про лорда Літтона? — раптом запитав Вальтер.

— Едварда Булвер Літтона? Автора роману «Останні дні Помпеї»? Чув і читав.

— Він також був членом ордену розенкрейцерів і написав ще одну таємничу книжку, якою вже віддавна захопився наш фюрер. Книжка називається «The Coming Race» чи то пак «Прийдешня раса», і видана була 1871 року. Ось вона.

Вальтер вийняв з течки книжку і вручив її Куриласові.

— Виглядає доволі дивакувато, — промовив професор.

— Маєте рацію, оправа зі шкіри незвичної фактури, на корінці книжки нема ані назви, ані імені автора. Лише в горішній частині корінця витиснуто великими літерами таємниче слово «Вріл». У книзі описано життя підземної цивілізації, яка вважає, що Вріл — це магічна енергія, оволодівши якою, можна опанувати свою долю і світ. Сила Вріл становить єдність усіх натуральних носіїв енергії, єдність, яку передбачили більшість видатних мислителів, яку Фарадей наближає для нас під доволі обережною назвою «кореляція». Отже, різні форми, під якими виступає сила матерії, мають одне, спільне походження. Інакше кажучи, вони безпосередньо з собою споріднені і настільки взаємозалежні, що можуть заміняти одна одну, демонструючи рівноцінну міць. Сила Вріл — це щось схоже на атмосферичний магнетизм, який здатен впливати на температуру повітря, а точніше на погоду, на людський розум, приспішуючи чи гальмуючи функції мозку, на тіло, зцілюючи від будь-якої хвороби, на рослин і тварин. Це макрокосмічна форма універсальної енергії, або простіше — велетенський склад статичної, потенціяльно психічної енергії. Це найпотужніша маніфестація креативної сили, що міститься в людському тілі.

Вальтер зробив павзу, забрав книжку, сховав її назад у течку і зацікавлено розглядав професора, намагаючись, мабуть, помітити у виразі його обличчя якщо не захоплення почутим, то принаймні подив. Курилас здогадався, чого від нього чекають і промовив:

— Це надзвичайно цікаво... Однак не бачу зв’язку з головною темою нашої розмови.

— Зараз побачите. Років двадцять тому з’явилося таємне товариство «Вріл», появу якого надихнула книжка лорда Літтона. Це товариство має тісні контакти з орденом Золотої Зорі, теософами, розенкрейцерами і товариством Туле. Воно використовує своєю символікою шумеро-тамплієрську емблему «Saetta Ilua» — «Блискавка Ілу» — себто бога Ілу. Про яку расу написав лорд Літтон? Про арійську! Саме тому наш фюрер і захопився ідеєю надлюдей. Світом повинна панувати новітня могутня раса. У 1930 році у Берліні було засновано товариство Reichsarbeitsgemeinschaft «Das kommende Deutschland» — Рейх­асоціяція Німеччини, яка зайнялася летючими апаратами і вічним двигуном. Перші невпізнані летючі об’єкти зафіксовані років п’ять тому в Америці. Вважають, що прибули вони з Космосу. Але чому не з-під землі? Адже там якраз і розмістилася найвища цивілізація. «Вріл» вірує в богиню Ісіду. А ким є для нас богиня Ісіда? — Вальтер примружив очі, а Курилас стенув плечима. — Не здогадуєтеся? Адже її зображали, як вона годує грудьми сина Гора. Це і є наша Богородиця Діва! — помилувавшись, який ефект справило це одкровення на професора, Вальтер продовжив: — Члени «Вріл» теж вистежують Діву. Вони мають свої методи і просунулися доволі далеко, бо вже є їхні агенти в Кракові. Їхні люди обстежують Карпати і Татри, шукаючи печер, які виведуть до тієї підземної цивілізації. Вони привезли до Берліна групу тибетців, які знають таємницю Аґарті. Тут ми їм не перешкоджаємо. У слушний момент ми використаємо їхні напрацювання і знахідки. Але до Діви вони не повинні наблизитися. Незважаючи на те, що членом «Вріл» є професор Карл Гавсгофер, якому симпатизує фюрер, і незважаючи на те, що саме Карл відкрив для фюрера Вріл. Розумієте?