Андрій Курков - Ключі Марії

— Здається, ми, панове, надто відхилися від головної теми нашої зустрічі, — сказав Карл.

— А хіба вона вже почалася? — засміявся Освальд.

У цю хвилину ввійшов чоловік у цивільному, вбраний у цинамоновий костюм, з кишеньки якого стирчала бордова троянда. Верхню губу прикрашала тоненька смужка вусиків. Чорні напуцовані мешти при кожному кроці порипували. Він з кожним привітався за руку і запросив сідати. Професор і Освальд опинилися по один бік столу, решта — по інший.

— Отже, панове, — промовив Вальтер, — ми всі тут знаємо, що нас цікавить. А цікавить нас те саме, що й росіян. Зробити свою армію якомога потужнішою і непереможною. Чи це можливо? Фюрер вірить, що так. З цією метою ми й почали досліджувати історію та шукати наші витоки. І хоча загалом наша сучасна політика не приймає клерикальних ідей, а католицизм ми потихеньку вичавлюємо, все ж деякі релігійні питання нас хвилюють. Зокрема нам стало відомо, що ви, пане професор, досліджуєте давні джерела, які стосуються появи безсмертної Діви. Чи так це?

— Так, мене зацікавила ця красива легенда, що відбита у віруваннях багатьох народів, і дійшла до нас із глибокої давнини.

— І ви досліджуєте її винятково, як легенду? — Вальтер запитав це з очевидною недовірою, Освальд зиркнув на Куриласа, мовби сигналячи про те, що викручуватися не варто.

Але той не знітився.

— Річ у тім... жодних доказів, що це була правда, нема. Є самі тільки легенди. Як і легендарна страта Жанни д’Арк, яка начебто виявилася інсценізацією. Мене цікавила епоха хрестових походів і участі в них українських лицарів.

— Добре, — кивнув Вальтер. — Ваші зацікавлення нас менше хвилюють. Росіян вони теж не цікавлять. Вони, як і ми, прикладають немалих зусиль, щоб розшукати Діву. Навіть розставили радіомаяки, які повинні реагувати на її магнітне чи то пак іонізуюче поле. А ви, як нам уже відомо, отримали від них цілком конкретне завдання: з’ясувати, коли й де вона може з’явитися знову. Чи не так?

— Так, але на відміну від них, я не ставився до цього так поважно. Я не зачаровуюся фантасмагоріями. Я вдавав, що справді занурився у джерела і відтягував час. Але, розуміючи, що рано чи пізно вони вимагатимуть результат дослідження, вирішив тікати.

— Від нас, пане професоре, вам утекти не вдасться, — промовив Вальтер. — Ми хочемо, щоб ви продовжили ваші досліди. На чому ви зупинилися?

— На рукописі Ольгерда, який описав появу Діви на Святій землі.

— Ви маєте цей рукопис?

— Так.

— Освальде, зробіть копію і перекладіть для нас.

— Гаразд, — відказав Освальд.

— Ми спробуємо паралельно заглибитися в цей рукопис, — продовжив Вальтер.

— Пане професоре, — втрутився Ріхард Ярий. — У Львові вами займався полковник НКВС Ваврик. Після вашої втечі чекісти його арештували. Однак нашій розвідці вдалося викрасти полковника з в’язниці, перш ніж його б етапували на Схід. Зараз він у нас і готується свідчити.

— Перепрошую, — перебив, тамуючи збентеження, Курилас. — Де у вас?

— Поки що у Львові. Днями його доправлять сюди, в краківську філію Аненербе. Він погодився на співпрацю з нами. Поки що його розпитували в загальних рисах. І те, що він розповідає, дуже цікаве. Він підтвердив, що ви сумнівалися в існуванні Діви. Однак він вважає, що ви щось недоговорюєте. Він переконаний, що дівчина, яка провідала вас, і була тією Дівою, яку всі ми розшукуємо.

— Я вже йому все пояснив. То була студентка, націоналістка, а не жодна Діва.

Професор намагався не зрадити хвилювання і говорив якомога буденним тоном.

— Так, він це теж розповів, — сказав Карл. — Однак такої студентки в університеті не знайдено.

— Це й не дивно, бо словесний портрет, яким оперував полковник, доволі приблизний, — не здавався Курилас.

Карл усміхнувся, вийняв з кишені знимку і поклав її перед професором. На знимці була Арета і ще двоє чоловіків.

— Упізнали? — запитав Карл. — Це ж вона? Арета! В колі працівників «Краківських Вістей».

Курилас гарячково шукав відповідь і, щоб затягнути час, узяв знимку та став її уважно розглядати, скинувши окуляри. Викручуватись не було сенсу.

— Так, це та дівчина, яка до мене приходила. Як, ви кажете, вона називається?

— Арета. Вона вам не назвалася? — здивувався Ріхард

— Ні... Більше я її не бачив.

— Однак вона мусить бути десь тут, — сказав Вальтер. — Рано чи пізно вона на вас вийде. Вірите ви в неї чи не вірите — ваше завдання повідомити нас про її появу. Адже вона нізащо не схоче, щоб її знайшли.