Андрій Курков - Ключі Марії

— Syngraféas, — поправила вона Олега і вказала поглядом на екран ноута. — Étsi eínai syngraféas! (Це письменник!)

— Ви його знаєте? — Зрадів він. — А що це, сінграфеас?

Вона взяла в руку уявну ручку і стала робити вигляд, що пише.

— Графос! — Зрозумів Бісмарк. — Писати? Письменник чи що?

А вона продовжувала дивитися на старого, і по обличчю було видно, що ставиться вона до нього тепло і по-дружньому.

— А де він? — Запитав Олег. — Where is he?

Спробував пояснити жестами, що він шукає цього старого, що він хоче його зустріти.

Елефтерія виявилася кмітливою або це Бісмарк навчився надто виразно промовляти руками, але вона теж жестами попросила його їсти, поки риба гаряча, і дала зрозуміти, що після вечері вона його кудись поведе.

Збудження з приводу відкриття, що Елефтерія знайома з Польським, спровокувало приплив апетиту, і Бісмарк з ентузіазмом взявся за другу камбалу за один день, вже звично розбавляючи її смак ковтками анісового узо.

Він розумів, що швидше він повечеряє, то швидше вони з господинею підуть у гості до старого археолога. Якщо, звичайно, він правильно Елефтерію зрозумів!

За ними й справді був «хвіст» — двоє худорлявих молодиків у сірих маринарках і капелюхах, що вдавали, ніби жваво розмовляють, нервово жестикулюючи. Біля входу до ресторації кілька гарно вбраних краль сварилися зі швейцаром, який пояснював, що місць нема. Вочевидь, то були підставні люди. Побачивши Куриласів, швейцар відчинив двері, а на обурені вигуки краль пояснив, що ті пани мають резервацію.

За вхідними дверима їх перейняла худорлява жінка в кашкеті по самі очі і повела за собою. За хвилю вони спустилися у глибокий підвал, пішли довгими коридорами, в яких стіни дихали вільгістю. За всю дорогу жінка не промовила ані слова, лише присвічувала ліхтарем, однак інколи доводилося перечіпатися об вибоїни на кам’яній підлозі. Врешті з’явилися сходи, які вивели всередину дерев’яної хатинки, схожої на будку сторожа. Жінка відімкнула двері на вулицю і показала рукою на авто неподалік.

Машина завезла їх до лісу, там за високим мурованим парканом височів будинок з готичними вежами. Брама зі скрипом відчинилася, авто в’їхало на подвір’я. Назустріч Куриласам вийшов військовий і запровадив до зали з колонами.

— Ви, пане професоре, підете зі мною нагору, — сказав він, — а ви, — звернувся до Олеся, — зачекаєте в бібліотеці, вам подадуть чай і можете собі ознайомитися з книжками.

Богдана Куриласа завели до просторого кабінету, обставленого книжковими шафами з горіхового дерева та, мабуть, родинними портретами колишнього господаря. За хвилину до кабінету увійшов високий кругловидий чоловік у військовій формі і назвався Освальдом Бургардтом. Професор уже знав від Олька, що Освальд буде перекладачем, і не здивувався його появі.

— Я чув, що ви володієте німецькою, — сказав Освальд.

— Володію, але від хвилювання, можливо, не вдасться правильно сформулювати певну думку.

— Нічого, я перекладу. Властиво тут буде ще кілька людей, які розмовляють українською. А ось і вони... — До кабінету зайшло ще двоє військових. — Знайомтеся: професор Богдан Курилас, керівник пресової служби Карл Аріо і полковник Ріхард Ярий [20] Ярий Ріхард (Ріко Ярий, 1898—1969) — австрійський та український військовий і політичний діяч, один із провідних діячів ОУН. Під час війни співпрацював з генералом Канарісом, один із організаторів українських батальйонів «Роланд» і «Нахтіґаль». За український сепаратизм був ув’язнений нацистами. По війні жив в Австрії. , який спеціяльно прибув сьогодні зі Львова. Це наші німецькі адвокати України.

— Так, я чув про вас, — сказав Курилас, тиснучи обом руки.

— Зараз до нас приєднається заступник Генріха Гіммлера, директор і куратор Аненербе Вальтер Вюрст, — сказав Ріхард. — Вальтер розпитає вас про ваші дослідження. А ви, будь ласка, відповідайте щиро і без затаювань. Інакше ми вам допомогти не зможемо.

— Що там у Львові? — запитав Курилас у Ріхарда, щоб якось зняти своє напруження.

— Не дуже добре. Бандера поквапився з проголошенням Акту відновлення української держави. Його арештували. Я намагався втрутитися, але мене делікатно поставили на місце. Тепер його, мабуть, чекає концтабір.

— Шкода, — зітхнув Курилас. — Росія надто потужний монстр. З ним не просто буде дати раду.

— На жаль тих, хто це усвідомлює, не слухають, — сказав Освальд. — Робиться надто багато дурниць.