Андрій Курков - Ключі Марії

А Олег увімкнув ноут, вивів на монітор уже обридлу йому фотографію старого Польського на рибалці. Приготувався запитати про нього бармена, коли той принесе каву.

Грек все ще порався з кавоваркою, щось там протирав.

Кілька разів глянувши на нього, Олег набрався терпіння. Знічев’я зробив фотографію заставкою екрана.

Нарешті йому подали каву на квадратний дерев’яний столик. Він ще хотів зловити погляд бармена, як той відвернувся.

— Sorry! — гукнув його Олег.

— Moment! — відповів той на ходу.

За хвилину він повернувся і поставив поруч з кавою чарочку узо. Вміст чарки Бісмарк миттєво визначив за запахом.

— Я не замовляв, — не дуже енергійно запротестував.

— On the house! (За рахунок закладу!) — усміхнувся бармен.

— Ви не бачили тут цю людину? — запитав Бісмарк, вказуючи бармену поглядом на екран ноута.

Бармен нахилився, придивився дуже уважно в монітор. Потім знизав плечима.

— Не наш, — сказав він.

— Я знаю, що він не грек, — продовжив розмову Бісмарк. — Але, може, він заходив?

— Не наш клієнт. — Уточнив бармен. І відразу поміняв тему на попередню. — У нас дуже свіжі кальмари. Найкращі в Ормосі.

Кальмарів Олегові не хотілося, але після отримання безкоштовної чарки узо він відчував себе в боргу перед греком. Уточнивши, яких іще риб тут подають, замовив камбалу на грилі. Бармен схвалив його вибір білозубою усмішкою.

Після ранньої вечері бродити містом не хотілося, й Олег подався додому. Ліг на твердувате ліжко. Думав задрімати на ситий, завдяки «анісовій» камбалі, шлунок, але одразу смак випитого дармового «узо» повернувся на язик: шлунок натякав, що цей обід йому буде легше перетравлювати в іншій, не горизонтальній позиції.

Всівся на ліжку, подивився на вікно і прочинені двері на балкончик. Там під безхмарним синьо-ситцевим небом ще світило сонце, ще тривав день. Його третій грецький день. Просто так добити його сієстою було б злочином. Олег з ноутом у руках вийшов на балкон, улаштувався за столиком.

Сонце світило збоку, не заважаючи насолоджуватися видом моря. На екрані з’явилася нова заставка з сивобородим рибалкою на човні. Бісмарк повернувся думками до Києва. Він раптом подумав про те, що у нього немає фотографій ані Ріни, ані «брата» Колі, ані Адіка. Але ж було б непогано зібрати всю фотогалерею людей, пов’язаних якимось боком з його поїздкою на цей острів. Тоді можна було б, як у детективних фільмах, переводити погляд з однієї фотопики на іншу, малювати схему взаємин між ними і, можливо, приходити до найнесподіванішого висновку в стилі Пуаро або Шерлока Голмса.

— Цікаво, а телефони в Адіка і «брата» Колі ввімкнені? — навідало його дивне запитання.

Набрав Адіка. Той знову був «поза зоною». Набрав Колю і після двох довгих гудків почув його голос.

— Вітання! — Відповів на його «алло». — Як там у вас? Холодно?

— Прохолодно! — сказав Коля.

— Все гаразд?

— Ну, майже. Тільки у Ріни бронхіт. І якісь типи ломилися в квартиру.

— Як ломилися? — Перелякався Бісмарк.

— Ну, дзвонили, казали, що їм треба перевірити вентиляцію. Мовляв, сусіди скаржаться, що вона забита.

— Не відкривай! — Твердо порадив Олег.

— Я що, дурень?! — обурено вигукнув на іншому кінці «брат» Коля.

— І не виходьте.

— Ну як не виходити? А по хліб, по їжу? Але я обережно. Ти коли назад?

— Скоро! — Переконливо пообіцяв Бісмарк.

До відльоту залишалося чотири дні. Ця думка знову занурила Олега в сумніви щодо корисності цієї поїздки. Треба змусити себе щось придумати. Щось ще придумати, щоб збільшити шанси зустрічі з Польським.

Олег напруженим поглядом утупився у фото, що стало заставкою ноута.

— O! aftó eínai syngraféas! (О! Це ж письменник!), — пролунав за спиною голос Елефтерії.

Вона ходила беззвучно, і тому щоразу голос її звучав зовсім несподівано. Олег насамперед подивився на її ноги, намагаючись зрозуміти, чому він ніколи не чує її кроків? Зелені м’які капці на ногах господині пояснили її беззвучну появу.

У ніс Бісмаркові вдарив запах смаженої риби. Елефтерія опустила ліворуч від ноута тарілку з запеченою на грилі камбалою і карафку узо з чаркою.

В Олеговій голові змішалися в клубок кілька запитань до господині, що виникли одночасно і не мали шансів на відповідь через відсутність спільної мови.

— Що ви сказали? — Запитав він її англійською, заздалегідь знаючи, що вона не зрозуміє і не відповість. — Сіграфес? — Перепитав він, згадавши одне зі щойно почутих грецьких слів.