Андрій Курков - Ключі Марії

Хлопець, видно, поспішав. Він запитально глянув на Бісмарка. Мабуть, зауважив інтерес незнайомця до свого човна.

— Do you speak English? — з надією запитав Олег.

Хлопець кивнув.

Бісмарк показав йому старого Польського, а коли той похитав головою, звернув його увагу на назву і номер човна. Тут хлопець задумався.

— Він не звідси, цей човен. — Сказав невпевнено. — Може, з Гавріо? Сюди на сезон багато човнів привозять. Тут туристів більше, ніж там.

Було видно, що хлопець поспішає, і Бісмарк думав, було, залишити його в спокої і дати можливість вирушити на своєму «Avgi» слідом за іншими рибалками. Але тут його ошелешила цікава думка. І він попросив хлопця взяти його з собою в море. Навіть витягнув з кишені двадцять євро, показуючи, що готовий заплатити наперед.

Хлопець погодився і навіть попросив Бісмарка сісти за весла. А сам на кормі взявся витягати снасті з першої торбинки.

Вони кинули якір кілометри за чотири від берега. Трохи ближче до Ормоса, ніж інші рибалки. Хлопець розвісив по краях човна волосіні, кинув на дно моря три пастки для лобстерів і омарів і об’ємний глиняний глечик на мотузці. Розтягнув дві складні вудки і одну передав Бісмаркові. Витягнув приманку — бляшанку очищених свіжих креветок. Показав, як насаджувати на гачок.

Сонце вибиралося з-поза морського обрію дуже повільно. Його перші промені різали по очах холодними лазерними ножами. На дні човна раз у раз підстрибувала якась зі спійманих рибин, коли на неї зверху падала чергова здобич. Олегові пощастило зловити кілька дорад і важку кефалину. Однак первинний азарт рибалки покинув його години через півтори. Тепер він з нетерпінням чекав, коли вони піднімуть якір і вирушать назад до берега.

Близько десятої години хлопець витягнув ще трьох камбал, а за ними пастки, але спустошувати їх у відкритому морі не став. Останнім витягнув з дна глиняний глечик. І з того, з яким виразом обличчя він опустив його в човен, Олегові стало зрозуміло, що свою роль цей дивний пристрій теж виконав.

Хлопець дав зазирнути Бісмаркові всередину глечика. З горла визирало щупальце восьминога.

Коли човен наблизився до берега метрів на п’ятсот, Олег дістав мобілку і відкрив на екранчику фотографію. Порівняв панораму Ормосу з панорамою, яка виступала фоном для знимки Польського. Сумнівів бути не могло. Польський зробив цю фотографію тут.

Це заспокоїло Олега. Він з полегшенням зітхнув. Хлопець, який сидів на веслах, посміхнувся, подумавши, що рибалка туристові сподобалася. Вже на березі біля бухти Бісмарк усучив йому двадцять євро. Той знехотя взяв, але у відповідь віддав Бісмаркові пластиковий пакет з частиною їхньої здобичі. Дорада і одна камбала сіпалися всередині пакету всю дорогу до будинку Елефтерії. Піднімання викликало втому. А потім, крокуючи дерев’яними сходинками на другий поверх, Олег зіткнувся з господинею. Вона здалась йому розгубленою і схвильованою. Мабуть, через неочікувану і незрозумілу відсутність постояльця.

Уже після пізнього сніданку Бісмарк відніс господині спійману рибу. Застав її на кухні. Вона, заглянувши в пакет, ахнула і підняла на Олега зовсім інший, просвітлений і легкий погляд.

— Échete psarépsei? Giatí na min po? O adelfós mou tha se párei mazí tou (Ти був на рибалці? Чому не сказав? Мій брат тебе взяв би з собою!) — промовила вона скоромовкою.

— Та немає за що! — відповів їй англійською Бісмарк, вирішивши, що вона йому дякує.

— Підозрюю, що іншого варіянту не може бути, — промовив Олесь.

— Інший варіянт такий, що заберуть його силою, — відповів Освальд. — І вже не випустять, бо таємниця лусне, а відтак його життя опиниться в небезпеці. Про цю зустріч ніхто не повинен знати. Насамперед Арета.

— Арета? — здивувався Олесь. — Але ж вона якраз була ініціяторкою переправлення мого батька сюди.

— Так і є. Однак вона член підпілля і виконує його накази. Вона не повинна знати, що ваш батько зустрічався з німцями. Інакше сама ж його ліквідує.

«Його вб’ють... — пролунав у Олесевій голові Аретин голос. — Або вони, або я».

Йому здавалося, що вже знає про неї майже все, а насправді знає мало що. В голові запаморочилося. Освальд, мабуть, помітив це й кивнув Косачу, який жартував з кельнеркою. Той натяк зрозумів і приніс Олесеві чарку коньяку, а Освальдові — чай з ромом. Олесь випив одним махом. Косач знову відійшов. «Арета! — подумав Олесь — Цього я не сподівався. Дивним чином інтереси підпілля сплелися з Аретиними інтересами. Вона не хоче, щоб батько дочитався до суті, а підпільники не допустять, щоб він зробив німцям хоч би найменшу послугу. Але виходу не було. Доведеться на цю пропозицію погодитися. Батько не мусить розкривати всі карти».