Андрій Курков - Ключі Марії

— Достатньо, щоб боятися залишити її одну в квартирі.

— А ти впевнений, що вона ще в твоїй квартирі?

— Так, — Бісмарк дістав з кишені і показав співрозмовнику ключ від нещодавно поставленого нового замка.

— Ти її закрив?

— Ага, заради її ж блага. І вона, здається, не проти.

Ця розмова тривала ще два чайники «пуеру» і три келихи коньяку. Під кінець «брат» Коля погодився пожити тиждень у Олега разом з Ріною, доглядаючи за нею і одночасно займаючись своїми справами. Для цього йому треба було перевезти на Франка все своє «залізо», що коштувало, за його словами, сто тисяч баксів. Але в реальності, як Бісмарк швидко зрозумів, ці комп’ютери легко поміщалися в один нормальний багажник седана. Тому з перевезенням техніки проблем виникнути не могло. Переїзд Колі вони призначили на п’ятницю. За три дні, що залишилися до п’ятниці, Бісмарк напевно встигне організувати свій «грецький тур» або хоча б купити авіаквитки. Щоб у п’ятницю ввечері або в суботу вранці вже вирушити на далекий, теплий острів, де на нього чекає, ще не підозрюючи про цю незаплановану зустріч, сивочолий і сивобородий Георгій Польський, який огорнув своєю таємничістю не тільки думки Бісмарка, а й все його нинішнє життя.

Вже вдома на кухні збудження від майбутньої поїздки до Греції змінило хвилювання. І не з приводу Ріни, що спала на канапі. А раптом старий справді не захоче з ним розмовляти? Раптом він узагалі пошле його подалі? Що тоді? Та й справді. Що б робив сам Олег, якби до нього на вулиці неочікувано підійшов незнайомий і почав розпитувати про Олегове приватне минуле? Надто про питання, що стосуються чогось потаємного? Так, Бісмарк просто послав би його на хер. З якого дива він повинен спілкуватися з незнайомцями про себе і про своє життя?

Ці сумніви відволікли Олега від пошуку в інтернеті дешевих авіаквитків. Змусили задуматися.

Якби Клейнод не згорів у підвалі, можна було б його попросити написати Польському записку або листа-рекомендацію. Мовляв, «так і так, Георгію Георгійовичу, я Олежика Бісмарка знаю добре, він мені не раз допомагав, годував мене, жеброту, пельменями, поїв кавою і чаєм. Тому прошу поставитися до нього і до його запитань прихильно і терпляче і за змогою задовольнити його цікавість. Надто, що посилку, яку ви колись переслали моєму батькові, я передав на зберігання Олегові. Оскільки я вже старий і дні мого життя добігають до кінця...»

Бог його знає, чи написав би старий такого листа, але тепер уже, вочевидь, не напише.

Бісмарк пожував губи, замислившись.

«А може, підробити листа? — подумав. — Мовби від імені Клейнода... — І сам, не погоджуючись, похитав головою. — Ні, це нерозумно. Треба бути чесним, тільки тоді можна про все дізнатися, на всі запитання отримати відповіді... — Замість сайту “Expedia” Олег вивів на екран фотографію археологів. — А може, все ж і Польському заліпити, що він пише книгу про київських археологів? Адже всі, кому він це казав, повірили».

Олег збільшив обличчя археологів і їхнього куратора з КГБ. Погляд сам зупинився на Ваврікові. Він ще не показав цю фотографію Ріні. Коли повернувся додому, вона вже засинала. Не захотілось її турбувати. Але сумніву не було: її «дядько Ігор» і є цей «ІОВ», про якого Польський писав Клейноду-старшому, — Ігор Олегович Вавріков. Тож їх, з цієї фотографії, залишилося тепер живими тільки двоє. Польський і Вавріков. І Вавріков, вочевидь, хотів отримати від Клейнода ту саму посилку, яка тепер лежить тут на кухні. Посилку, в якій захований ключ від замка, на який закрита таємниця. Таємниця, яка стала сенсом життя Адіка, котрий уже кілька днів не відповідає на дзвінки. Таємниця, котра поступово заповнила Бісмаркове життя і не дозволяє надовго від неї відвернутися. Так, для Бісмарка ця таємниця була подразником, приводом для занепокоєння, причиною неможливості вести нормальний і звичний спосіб життя. Але якщо за замком, який може відімкнути захований у посилці ключ, лежить реальне багатство, здатне зробити подальше життя Бісмарка безпроблемним і при цьому абсолютно безпечним, то все це недарма. Все це йому цікаво. Який же дурень відмовиться спробувати розкрити таку таємницю? А якщо мова про щось інше? Про щось небезпечне і не передбачуване? Якщо таємниця не про золото тамплієрів, а про наркотики? Це Олегові ні до чого. Він хоч і азартний, але обережний. Він вважає, що безпечні дрібні радощі кращі за великі, але небезпечні. Він знайде, чим зайняти себе в цьому житті і без гри ва-банк!