Пауло Коэльо - Над річкою П'єдрою, там я сиділа та й плакала (2020)

Він застиг. А мене не покидає відчуття перебування в череві Матері Землі, поза часом та простором. Здається, ніби історія Бернадети розгортається перед моїми очима, у тумані, що нас огортає.

Тоді він знов починає говорити:

— Бернадета не знала двох надважливих речей, — веде він. — Перша — це те, що перш ніж християнська релігія з’явилася тут, у цих горах мешкали кельти, й поклоніння Богині було осердям цієї культури. Покоління за поколінням сприймали Бога з жіночим обличчям і спізнавали Її любов та Її велич.

— А друга?

— Друга — це те, що трохи раніше, ніж Бернадеті почали з’являтися видіння, найвищі власті Ватикану мали таємні зібрання. Майже ніхто не знав, що відбувалося на тих сходинах. І, напевно, панотець села Лурд теж не мав про те жодного поняття. Верхівка Католицької церкви вирішувала питання необхідності проголосити догму про Непорочне Зачаття. Зрештою догма була проголошена папською булою Ineffabilis Deus [14] Бог несказанний (лат.). . Але без пояснень для широкого загалу, що це означає. Я — Її послідовник. Я навчався у Неї, — промовляє він, не усвідомлюючи, що водночас каже про джерело всього; він знає.

— Ти бачив Її?

— Бачив.

и повертаємось на площу й підходимо до церкви. Я бачу колодязь, промені ліхтаря та пляшку вина й дві склянки на цямрині. «Отут сиділи двоє закоханих, — думаю я. — Сиділи мовчки, а їхні серця вели бесіду. І коли серця повідали все, почали вони звіряти одне одному великі таїни».

І знов так і не було ніякої розмови про кохання. Та нехай. Я відчуваю, що стою на порозі чогось дуже серйозного — і маю цим скористатися, щоб зрозуміти все, що тільки можна. Пригадую раптом своє навчання, Сарагосу, чоловіка мого життя, якого прагну зустріти, — але тепер це здається мені далеким, оповитим таким само туманом, який розходиться по Сен-Савену.

— Навіщо ти розповів мені всю цю історію про Бернадету? — питаю його.

— Достеменної причини не знаю, — відказує він, не дивлячись мені в очі. — Можливо, тому що ми неподалік від Лурда. Можливо, тому що післязавтра — свято Непорочного Зачаття. Можливо, тому що я хотів показати тобі, що мій світ не такий самотній та божевільний, як може здатися. Інші люди є частиною його. Й вони вірять у те, що говорять.

— Я ніколи не казала, що твій світ божевільний. Либонь, божевільним є мій: я витрачаю найважливіший у своєму житті час на сидіння за зошитами й навчання, яке не поведе мене за межі вже знайомих мені місць.

Я відчула, що йому стало легше: я ж бо розумію його.

Подумала тоді, що він продовжить розмову про Богиню, та він обернувся до мене:

— Ходімо спати, — промовив тоді. — Багатенько випили.

ін заснув одразу. Я довго не стуляла очей, думаючи про туман, про площу, про те, як ми там пили й розмовляли. Прочитала рукопис, що він мені дав, і почулася щасливою; Бог — якщо тільки й справді існує — це разом Отець і Матір.

Потім я вимкнула світло й лежала, пригадуючи, як тихо було біля колодязя. Саме в ті миті там, коли ми не розмовляли, я зрозуміла, який він мені близький.

Ніхто з нас не сказав нічого. Непотрібно розмовляти про кохання, тому що воно має власний голос і говорить саме за себе. Тієї ночі, біля колодязя, тиша дала змогу нашим серцям наблизитися й краще пізнати одне одного. І тоді моє серце почуло те, що казало його серце, — й почулося щасливим.

Перш ніж склепити повіки, я вирішила зробити те, що він називав вправлянням з Іншим.

«Я — тут, у цій кімнаті, — думала я. — Далеко від усього, до чого звикла; я розмовляла про речі, якими раніше не цікавилася, і зупинилася на ніч у місті, про яке раніше й поняття не мала. На декілька хвилин я можу уявити себе інакшою».

І я почала думати про те, як саме мені б хотілося жити в цю мить. Я хотіла би бути веселою, до всього цікавою, щасливою. Повнокровно проживати кожну хвилину, спрагло пити воду життя. Знову вірити снам. Бути спроможною боротися за те, що люблю.

І кохати чоловіка, який кохає мене.

Так, саме такою жінкою я хотіла бути — і вона раптом з’явилася й перевтілювалася в мене.

Я відчула, що мою душу заливало світло якогось Бога — чи якоїсь Богині, — у яких я більше не вірила. І відчула, що в ту мить Інша покидала моє тіло і всідалася в одному з кутків маленької кімнати.