Пауло Коэльо - Над річкою П'єдрою, там я сиділа та й плакала (2020)

Пресвята Діва. Я могла би й сама здогадатися. І я тепер здивована, бачачи, що роки подорожей, відкриттів, пізнання нових обріїв не знищили в ньому закладеної в дитинстві віри. Принаймні я й наші приятелі значною мірою змінилися в цьому — ми більше не несли на собі по життю тягар провини й гріхів.

— Дивовижно, що після всього, чого зазнав, ти й досі зберігаєш таку саму віру.

— Не зберігаю. Я втратив її, проте віднайшов.

— Але ж віру в іпостасі Діви? У речі неможливі й фантастичні? У тебе хіба не було активного статевого життя?

— Та ні, все гаразд. Я захоплювався багатьма жінками.

Відчуваю раптово укол ревнощів і сама дивуюся своїй реакції. Але внутрішнє боріння, здається, уже вщухло, і я не хочу знову його збудити.

— Чому вона є «Дівою»? Чому нам Царицю Небесну не представляють як звичайну жінку — таку, як усі?

Він допиває рештки вина на денці пляшки. Питає мене, чи хочу, щоб він роздобув ще одну, і я відповідаю, що ні.

— Чого я хочу? Щоб ти мені відповів. Бо завжди, коли ми заводимо мову про деякі речі, ти одразу починаєш про інше.

— Вона й була звичайною жінкою. Мала інших дітей. У Біблії оповідається, що в Ісуса було двоє братів. Непорочність зачаття Ісуса пов’язана з іншим фактом: Марія відкриває нову еру благодаті. Розпочинається новий етап. Вона — наречена Всесвіту, вона — Земля, що відкривається небу й дозволяє себе запліднити. І тої миті, завдяки своїй відвазі у прийнятті власної долі, вона дає Богові можливість зійти на Землю. І перетворюється на Велику Матір.

Я не можу стежити за ходом його думки. Він помічає це.

— Вона — це жіноче обличчя Бога. Вона має власну божественну сутність.

Слова його лунають напружено, майже силувано, ніби він оповідає про якийсь гріх.

— То вона — богиня? — питаю я.

І очікую, що він пояснить краще, та він уриває розмову. А я ще з іронією думала кілька хвилин тому про його католицизм. Тепер же його слова видаються мені блюзнірством.

— Тож ким є Пресвята Діва? Чи вона — Богиня? — це вже я продовжую розмову.

— Це важко пояснити, — відказує він, почуваючись дедалі більш незручно. — У мене тут із собою є дещо написане. Коли хочеш, то можеш прочитати.

— Я не збираюся зараз нічого читати, хочу, щоб ти мені пояснив, — наполягаю я.

Він тягнеться до пляшки з вином, та вона вже порожня. Ми вже й не пам’ятаємо, що саме нас привело до колодязя. Тут тепер присутнє щось важливе — ніби його слова сотворили чудо.

— Розказуй далі, — наполягаю я.

— Символ її — вода, туманність навколо її постаті. Богиня використовує воду для свого об’явлення.

Туман, здається, оживає і перетворюється на щось сакральне, хоч я й далі не до кінця розумію, про що він говорить.

— Я не хочу розповідати тобі нічого історичного. Якщо захочеш дізнатися більше з цього приводу, можеш прочитати в тексті, що у мене з собою. Але мусиш знати, що ця жінка — Богиня, Діва Марія, юдейська Шехіна, Велика Матір, Ісіда, Софія, слугиня та володарка — присутня в усіх релігіях Землі. Її забували, забороняли, приховували, але культ її тривав із тисячоліття до тисячоліття й дійшов до наших днів. Одним із Божих ликів є лик жіночий.

Я подивилась йому в обличчя. Його очі сяяли, задивлені в туман перед нами. Було ясно, що вже не треба наполягати, аби він продовжував.

— Вона згадується в першій главі Біблії, коли дух Божий ширяє над водами, й Він поміщає їх знизу, а згори — зорі. Це містичний шлюб Землі з Небом.

— Чому символом жіночого лику Бога є вода?

— Не знаю. Але Вона обирає переважно це середовище для свого об’явлення. Можливо, через те, що це — джерело життя; ми зроджені у водному середовищі й протягом дев’яти місяців перебуваємо у воді. Вода є символом Влади жінки, влади, про яку жоден чоловік не може навіть і мріяти.

На хвильку він замовкає, та одразу ж веде далі:

— В усіх релігіях, в усіх віруваннях Вона об’являється по-різному, але об’являється завжди. Оскільки я католик, то можу побачити її, коли стою перед образом Діви Марії.

Він бере мене за руки, й менш ніж за п’ять хвилин ми виходимо із Сен-Савена. Проходимо повз якусь колону на узбіччі — на вершку в неї дещо незвичайне: хрест і фігура Пресвятої Діви на місці, де зазвичай має бути Ісус Христос. Я пригадую його слова, й мене поймає подив від такого збігу.