Пауло Коэльо - Хіппі

— Гадаю, мені з дочкою варто трохи повчитися. Ми, наприклад, не знаємо, звідки походить слово хіпі.

Він починав явно глузувати, та вона вдала, ніби не помітила, і вирішила продовжувати. Вона обожнювала каву.

— Ніхто не знає. Та якщо ми хочемо бути справжніми французами й спробувати все пояснити, то ідея сексу, вегетаріанства, вільного кохання й спільного життя бере свій початок у Персії, у культі, заснованому таким собі Маздаком [44] Маздак (бл. 450—528/529) — перський середньовічний релігійний реформатор. . Про нього не надто багато відомостей. А втім, оскільки ми змушені щоразу більше писати про цей рух, деякі журналісти відкрили інше джерело: у грецьких філософів, яких називали циніками.

— Циніками?

— Циніками. Але тут нічого спільного зі значенням, яке це слово має сьогодні. Найвідомішим проповідником цього був Діоген. Згідно з ним, люди мають відкинути те, що нав’язує суспільство, — усіх нас привчили потребувати більше, ніж ми потребуємо, — і повернутися до первісних цінностей, тобто жити в контакті із природою, залежати від малого, радіти кожному новому дню й повністю відкинути те, до чого нас усіх готували: владу, прибутки, жадобу й інше. Єдина мета життя — звільнитися від того, чого ми не потребуємо, і знаходити радість у кожній миті, у кожному подиху. Діоген, до речі, за легендою, мешкав у бочці.

Підійшов водій. Хіпі з обличчям Распутіна, мабуть, знав французьку, бо всівся на підлогу й слухав. Принесли каву. Це надихнуло журналістку продовжити свою лекцію. Загальна ворожість раптово зникла, і вона перетворилася на центр уваги.

— Ідея ширилася далі за часів християнства, коли ченці йшли в пустелю шукати умиротворення в контакті з Богом. І підтримується до сьогодні завдяки відомим філософам, як-от американець Торо або визволитель Індії — Ґанді. Будь простішим, казали всі. Будь простішим — і будеш щасливішим.

— Але як же це стало такою собі модою, манерою вдягатися, бути циніком у сучасному значенні цього слова — не вірити ні в праве, ні в ліве, наприклад?

— Цього я вже не знаю. Кажуть, що тут вплив великих рок-концертів, як-от у Вудстоці. Ще кажуть, що причина — у діяльності деяких музикантів, наприклад Джеррі Ґарсії та «Ґрейтфул Дед» або Френка Заппи та «Зе Мазерз оф Інвеншн», які почали давати безплатні шоу в Сан-Франциско. Тому я тут вас і розпитую.

Вона подивилася на годинник і підвелася.

— Вибачте, уже маю йти. У мене сьогодні ще два інтерв’ю.

Вона зібрала свої папери, поправила одяг.

— Я проведу вас до дверей, — сказав Жак.

Ворожість зникла повністю: вона була професіоналом, що намагається добре зробити свою роботу, а не ворогом, який прагне наговорити поганого про героїв інтерв’ю.

— Не варто. Як не варто почуватися винним за те, що сказала ваша дочка.

— Я все одно проведу вас.

Вони вийшли разом. Жак запитав, де розташований базар прянощів, — він не мав жодного інтересу купувати, але прагнув насолодитися пахощами рослин і трав, які, можливо, більше ніколи не відчує.

Журналістка вказала дорогу й прискореним кроком рушила в протилежному напрямку.

рямуючи до базару прянощів, Жак, який багато років продавав речі, геть не потрібні людям, оскільки мав обов’язок щопівроку розгортати кампанію інформування споживачів про «новий продукт», що викидали на ринок, думав, що Стамбулу варто б мати ефективніший туристичний департамент: він був просто зачарований вуличками, маленькими крамницями, повз які проходив, кав’ярнями. Усе, здавалося, зупинилося в часі: оздоблення, одяг людей, вуса в чоловіків. Чому більшість турків носить вуса?

Він, мабуть, розкрив причину, коли присів в одному барі, який, певно, бачив і кращі часи, оздобленому всередині в стилі модерну, що можна знайти лише в найбільш усамітнених і вигадливих куточках Парижа. Чоловік захотів випити другу на сьогодні каву по-турецьки — гуща й вода, без проціджування, — подану в такому собі мідяному кухлі з боковим руків’ям замість звичайного вушка, що він досі бачив лише тут. Він сподівався, що до кінця дня збуджувальний ефект уже мине й він зможе поспати спокійно ще одну ніч. Людей було небагато — лише один відвідувач, окрім нього, — і господар, помітивши, що він іноземець, зав’язав розмову.

Розпитував про Францію, Англію, Іспанію, розповів історію свого Cafe de La Раіх [45] «Кафе де ля Пе» ( фр. «Кав’ярня покою») — іронічний натяк на славетну паризьку кав’ярню поблизу Паризької опери; заклад відвідували, зокрема, Е. Золя, Ж. Масне, Ґ. де Мопассан, П. Чайковський. , поцікавився, як йому Стамбул («я щойно приїхав, та, гадаю, його варто спізнати більше»), питав про великі мечеті й великий базар («я ще нічого не бачив — приїхав учора») і почав розповідати про переваги своєї кави, доки Жак його не перебив: