Пауло Коэльо - Хіппі

— Ну, ми знаємо, що це рух без жодних обмежень, заснований на наркотиках, музиці, великих концертах під відкритим небом, де все дозволено, мандрах, цілковитій і повній зневазі до всіх, хто тепер бореться за якісь ідеали, за вільніше й справедливіше суспільство...

— ...як, наприклад...

— ...як ті, хто намагається звільнити пригноблені народи, викрити несправедливість, узяти участь у закономірній класовій боротьбі, де люди жертвують кров’ю й життям заради того, щоб єдине майбутнє людства — соціалізм — перестало бути утопією й швидше змогло стати дійсністю.

Жак кивав головою — даремно було заперечувати такого типу провокації, бо це лише загубить його перший прекрасний день у Стамбулі.

— Вони мають значно вільніше, я б сказала, розпусне бачення сексу, коли чоловіки середнього віку не соромляться з’являтися поряд із дівчатами, що годяться їм у дочки...

Жак був уже готовий стерпіти навіть і це, та йому завадили.

— Дівчина, що за віком годиться йому в доньки — я так розумію, що ви мали на увазі мене, — і справді є його дочкою. Нас не представили, але мене звуть Марі, мені двадцять років, народилася в Лізьє, студентка політології, шанувальниця Камю й Сімони де Бовуар. Музичні смаки: Дейв Брубек, «Ґрейтфул Дед» та Раві Шанкар. Наразі пишу диплом про те, як соціалістичний рай, за який люди віддають життя, званий також Радянський Союз, перетворився на такого ж гнобителя, як і диктатури, нав’язані третьому світу капіталістичними країнами, як-от Сполучені Штати, Англія, Бельгія, Франція. Ви хотіли б почути щось іще?

Журналістка подякувала за коментар, проковтнула його, кілька секунд зважувала, чи це не було брехнею — певно, ні, — спробувала приховати свій переляк і подумала, що отут, можливо, і був потрібний для її матеріалу ракурс: історія чоловіка, колишнього директора великої французької фірми, який у момент екзистенційної кризи вирішує покинути все, узяти із собою дочку й вирушити в мандри, незважаючи на можливі ризики для дівчини — чи панянки, коли точніше. Чи завчасно постарілої, судячи з мови. У цю мить вона почувалася ніяково й намагалася перехопити ініціативу.

— Ви вже пробували наркотики?

— Звичайно: марихуану, настій із галюциногенних грибів, деякі хімічні наркотики, від яких було погано, LSD. Ніколи не вживала героїну, кокаїну чи опію.

Журналістка краєм ока дивилася на батька, який усе незворушно слухав.

— І ви прихильниця ідеї вільного сексу?

— Відколи винайшли протизаплідні таблетки, не розумію, чому б сексу не бути вільним.

— І ви це практикуєте?

— Це не ваша справа.

Батько, бачачи, що розмова могла перетворитися на сутичку, вирішив змінити тему.

— Хіба ми не збиралися поговорити про хіпі? Ви дуже добре визначили нашу філософію. Про що іще ви хочете дізнатися?

Нашу філософію? Майже п’ятдесятирічний чоловік каже «наша філософія»?

— Хочу спитати, навіщо ви їдете до Непалу автобусом. Наскільки я розумію й наскільки бачу з невеличких деталей вашого одягу, у вас достатньо грошей на літак.

— Тому що для мене найважливіше — це подорож. І знайомство з людьми, яких ніколи не мав би можливості зустріти в першому класі «Ейр Франс», яким літав уже багато разів, — де ніхто ні з ким не розмовляє, навіть якщо сидять поруч дванадцять годин.

— Але ж є...

— Так, є автобуси, комфортабельніші за цей перероблений шкільний, із жахливими ресорами й невідкидними сидіннями, — гадаю, це ви хотіли сказати. Річ у тім, що в моїй попередній реінкарнації, тобто в часи роботи маркетинговим директором, я вже познайомився з усіма типами людей, яких мені треба було знати. І, правду кажучи, усі були копіями одне одного: те саме суперництво, ті ж інтереси, хвалькуватість, життя, повністю відмінне від мого дитинства, коли я допомагав батькові в селі поблизу Ам’єна.

Журналістка почала гортати свої нотатки, тепер уже, вочевидь, розгублена. Цих двох важко було спровокувати.

— Що ви шукаєте?

— Те, що занотувала собі про хіпі.

— Але ви вже дуже добре узагальнили: секс, музика, наркотики, рок і мандри.

Французові вдалося роздратувати її більше очікуваного.

— Ви гадаєте, що це і все. Та насправді тут набагато більше.

— Набагато більше? Тоді розкажіть нам, бо ж коли я зібрався в цю подорож, на запрошення моєї дочки, що зуміла побачити, наскільки нещасливим я почувався, то в мене не було часу дізнатися подробиці.

Журналістка сказала, що все чудово, вона вже одержала відповіді, яких шукала, думаючи, що й так зможе вигадати що завгодно про це інтерв’ю — ніхто ні про що не дізнається, — та Жак наполягав. Він запитав, чи не бажає вона кави або чаю («кави, я вже сита цим підсолодженим чаєм із м’ятою»), кави по-турецькому чи звичайної («кави по-турецькому, я ж у Туреччині, просто смішно проціджувати рідину — гуща має залишатися в чашці»).