Юрій Андрухович - Дванадцять обручів

– Причому замочили в дослівному сенсі, - втрутився на мить хворобливий шкільний вундеркінд, вискочивши з жовтого мерехтіння поперед замовклого бультер'єра. - Тіло упало в Потік - і замочилося. Тут етимологія як ніколи спрацювала на користь семантики: вдарили по голові й замочили. Хоч насправді вони лише знаряддя.

На лівому моніторі шостого верхнього ряду миготіли відбитки пальців, перекривлені фізії допитуваних та допитуючих, тремтіння рук, стогони, шал, скрегіт зубовний.

– Хоч насправді вони лише знаряддя, - повторив той найперший голос, Варцабич-1.

І всі інші (дама-пліткарка, мажорний банкір-комсюк, бультер'єр, віртуоз-гакер) підтвердили з жовтого мерехтіння:

– Насправді лише знаряддя.

Артур Пепа трохи помовчав, дивлячись на моніторне миготіння. Йому здалося, що він уже всередині таємниці, зараз настане спалах.

– Навіщо вам була його смерть? - несподівано для себе самого запитав він.

– А навіщо смерть узагалі? - відповів йому з інвалідної каталки маньяк-винахідник.

– Для вічного оновлення! - недобре зареготав злий цирковий ліліпут з бородою по коліна.

– Для вшанування Антонича, - нагадав шкільний відмінник-вундеркінд. - Для його вічного повернення.

– А отже для того, щоб ваша дочка, перепрошую, падчериця, позбулася нарешті гніту своєї незайманості, - знову випхалася поперед усіх дама-пліткарка.

– А ваша дружина, громадянка Воронич, - розштовхав усіх ліктями мажорний комсюк, - вибираючи поміж вами й коханцем, таки вибрала вас, а не, скажімо, Орфея…

– Кого ти сказав? - перепитав Пепа, відчуваючи, як йому пересохли вуста.

– Та ж Орфея! - закричали всі в один голос - і комсюк, і бультер'єр, і відмінник, і маньякуватий винахідник, і ліліпут-циркач, і старосвітська дама, і віртуоз-гакер, і хвойда, і шльондра, і гачкодзьоба відьма-панночка, і вовчиця, й ворона, і змія, і навіть мрія, бо всі вони були Варцабичем, точніше, тією насичено-жовтою субстанцією за операторським пультом.

– А ви не впізнали? - запитало звідти.

– То це було ритуальне вбивство? - вхопився за промінчик ясності Пепа.

– Усі вбивства ритуальні, - сказало воно. - Але ви маєте рацію в тому, що з мого боку це був акт моєї вільної творчості.

– То ви диявол? - пішов напролом Пепа, хоч і не був певен, чи його почуто - настільки в ньому все пересохло.

– Я автор, - весело сказало воно, знущаючись. - Чи принаймні власник авторських прав. І саме тепер настає пора самому приєднатися до дійства. Тобто зараз я стану богом з машини. Не пригадуєте, який номер Цумбрунненового телефону?

Але Пепа нічого такого не пам'ятав, задивлений у крайній справа монітор тринадцятого нижнього ряду - з тією самою кімнатою, метушнею силовиків, укритим до пояса тілом на зсунутих докупи канцелярських столах, Ромою та ще одним тілом, його власним і непритомним.

– Добре, я й без вас пам'ятаю, - заколихалося сміхом від моніторів і взялося за витискання якогось довжелезного цифрового ряду.

На моніторі задзвонило, і Перший схопив зі столу вилучений в Роми при обшуку телефон - його альо прозвучало ледь обережно і здивовано.

– Майор Вошивлюк? - заговорило від пульта. - Це вас Варцабич Илько Илькович. Знаєте такого?

Першому на мить забило подих, але він спромігся на своє дисципліноване так точно, Паршивлюк слухає, після чого напівзігнувся, дедалі більше приголомшуваний Власниковою потойбічною тирадою:

– Паршивлюче, як воно нічо, га? Настрій перед празником? Нормально? Проблеми? Ну в кого тепер без проблем? Вошивлюче, я от чого дзвоню. Там твої орли здуру перестаралися, взяли ні за що в мене двох моїх гостей, чоловіка і жінку - ну там тіпа вони когось порішили, якогось австралійця чи що. Так от, Перешиванюче, мої з бригади чисто случаєм вийшли на настоящих. Нє, на тих, які справді порішили. Нє, вони вже здали їх твоїм у роботу. Ті вже колються, Профанюче. Так що ти давай - гостей мені відпусти, га? Ти мене поняв, майор?

Той устиг зігнутися ще нижче, а потім тричі повторити своє нема питань, Ильковичу.

– Ну от, - задоволено сказав бог з машини. - Гостей моїх відпускай, тачку для них я піджену, поняв? І мотай уже додому, субота, знаєш, паску пора святити, яйця там, діла-дрова тощо. І тебе з тим самим, Зашиблюче, давай, розслабся, на тижні ще зіздзвонимося.

Монітори гасли один по одному, згори й донизу, зліва й направо, зникали всі на світі фільми, сюжети, кліпи, завмирали всі передсвяткові історії з перекошеними операторськими планами, людськими гримасами й жестами.