Iван Бiлик - Меч Арея

Та чи тiльки на Лiвобережжi слiд шукати наших славетних пращурiв? Чи тiльки суворi сiверяни були тим племенем, яке греки називали скiфами? Так, ми розшукували їх за 40 днiв плавання вiд гирла Днiпра. Так, за сорок днiв справдi можна допливти, на веслах чи пiд вiтрилами, до Києва та Десни. Але майже навпроти деснянського гирла впадає в Днiпро вiдразу три значнi притоки: Iрпiнь, Тетерiв i Прип'ять. Чи не казав Геродот про котрусь iз них? Щоправда, жодна з тих рiчок не має в своїй назвi й натяку на той Геродотiв Герр. А може, пам'ять народна зберегла цю назву в назвi мiсцевостi, краю? Щось, пов'язане з поняттям «старий», «давнiй»…

Ну, як же: маємо таку область – Древлянська земля!

Нестор Лiтописець казав – тамтешнi люди живуть «у деревах», тобто в лiсах, через те й прозвали себе древлянами, як ото поляни – полянами, бо живуть у полi. Навряд чи це саме так. Видатний радянський iсторик В. В. Мавродiн запевняє, що назва «поляни» походить не вiд слова «поле», так само, як i назва «древляни» – не вiд слова «дерева». Назва _Древлянська земля_ походить вiд слова «_древнiй_», «_древня_». А це те саме, що «_старий_», те саме, що «_Герри_».

Але ж Геродот, говорячи про Герри, згадує й однойменну рiчку. Що то за рiчка? Iрпiнь? Тетерiв? Прип'ять? А може, Здвиж або Горинь? Не виключено, що двi з половиною тисячi рокiв тому всi цi рiчки звались по-iншому, хоча гiдронiми – рiч дуже живуча. На Українському Полiссi, що в давнину звалося Древлянщиною, нинi рiчки з такою назвою справдi нема, зате лишилася згадка про iснування там принаймнi двох рiчок з дуже цiкавими для нас назвами. Рiчка Деревна протiкала в давнину неподалiк Житомира. Її згадано в Iпатiвському лiтописовi пiд роком 1150-м. Друга рiчка дожила майже до наших днiв, її пам'ятають ще нинi живi люди. Рiчка впадала в Уж i звалася Древлянка. Це задокументовано в Житомирському томi «Iсторiї мiст i сiл України».

Отак поступово ми й наблизилися до вотчини не всує згадуваних «царських скiфiв» – панiвного племенi найстародавнiшої праслов'янської держави. Не даремно край ще за Київської Русi називався Древлянiя.

Але для вточнення координат Геррiв-Древлянiї слiд урахувати й ще одну важливу подробицю. Коли ми шукали рiчку Герр на Сiверянщинi, ми проминули найбiльшу праву притоку Десни – _Снов_. Тим часом це дуже цiкава рiчка. Давно-давно в басейнi Десни жили балто-литовськi племена – найближчi мовнi родичi племен слов'янських. Ми не знаємо, яким дiалектом розмовляли тi з них, що селились на берегах Снову, але сучасною литовською мовою «сеновiс» означає «старий». Може, саме цю рiчку мав на увазi й Геродот, говорячи про Герр?

I ще одна дрiбничка: колись Древлянiя володiла не тiльки Полiссям на правому березi Днiпра, а й нинiшньою територiєю Києва та значною частиною Лiвобережжя, можливо, всiм Подесенням. У такому разi не дивуймося, що на територiї нашої найдавнiшої держави дуже популярнi були рiчки з назвою Древня. Адже ж маємо кiлька Трубежiв, кiлька Десен, кiлька Ужiв та Бугiв.

То хто ж тодi скiфи й хто – гуни? Безперечно, лише рiзнi назви одного й того самого народу на рiзних етапах iсторичного поступу. Чому ж археологи й досi не пiдтвердили цiєї гiпотези, яка народилася не сьогоднi? Нам здається, тому, що вони не шукали пiдтверджень. Якщо вiрити наслiдкам розкопок, гуни просто «випарувались», пропали, яко тi таємничi обри. Й це тiльки тому, що усталилася застарiла думка, нiбито гуни – пiвнiчнокитайськi племена. Археологи й шукають на гунських шляхах монголiв або принаймнi тюркiв, а коли й знаходять там, де мали бути тюрки, слов'янськi поховання, речi слов'янської зброї та побуту, це зовсiм не асоцiюється в них iз поняттям азiйцiв i не вiдповiдає наперед загаданому.

Iз скiфами вийшло навпаки. Знехтувавши висновки сучасникiв-самовидцiв, археологи шукають у Причорномор'ї слiдiв кочових народiв i знаходять їх, навiть дуже часто. Розкопано вже чимало скiфських могил з багатим умiстом релiквiй кочовикiв. У них шукачi вбачають пiдтвердження теж наперед запрограмованої гiпотези, забуваючи при цьому слова Геродота, що «скiфи ховали своїх царiв у Басiлеї», а не в Причорномор'ї. Знаходячи в деяких могилах цiлi золотi скарби, археологи оголошують поховання «царськими». Але той дороговказ Геродота не може не тиснути на свiдомiсть, i тодi вченi намагаються якось узгодити свої висновки з його застереженнями: визначають мiсце Басiлеї та Геррiв за рiчкою Конкою, назвавши її Герром. Але ж до того Герру 40 днiв плавання, а до Конки – не бiльш як 10.

Отже, всi знайденi на Пiвднi України скарби не царськi, а якщо й царськi – то не скiфськi. Ми знаємо про перебування в Причорноморських степах численних тюркських i навiть окремих iранських племен, i це факт, який не викликає сумнiвiв. I нiчого дивного в тому немає, коли ми в могилах «скiфського часу» знаходимо поховання їхнiх воєначальникiв i вождiв. Та й чи тiльки їхнiх?