Iван Бiлик - Меч Арея

Папа висидiв у порожнiй свiтлицi, не встаючи з мармурової лави, до другої варти. Та коли й пiшов спати в розкiшне ложе з шовковими простиралами, заснути не мiг. Щойно стуляв повiки, й перед очима вставав небачений, а тим ще бiльш загадковий i таємничий гун. Вiн увижався папi Левовi низеньким i присадкуватим, довгоруким i кривоногим калмиком iз вузенькими й розкосими вiчками й жовтим обличчям. То було щось на межi сну й марення, вранцi голова в папи розколювалась од болю, й вiн, покликавши до себе одного зi служок, приставлених Войславом, спитав:

— Пощо цiсаря твого звуть усi… Бичем Божим?

Служка вiльно розмовляв латинською мовою, бо сам був походженням авзонець[27]. Але вiн не одразу второпав, що вимагає папа.

Лев заходився допитуватись:

— Як тебе кличуть?

— Мене? П'єтро.

— А «петрос» по-грецькому є камiнь. А вiтця твого?

— Вiталiй.

— Вiталiй по-латинi означає живий, жвавий.

— А-а! – здогадався П'єтро. – То руськi имена такоже мають значiння. Богдан – се є той, кого дав Бог руський.

— Для чого речеш Богдан? Цiсаря твого кличуть Аттiла.

— Гатило, – поправив його молодий служник. – По-їхньому Гатило.

Лев Перший спробував повторити iм'я грiзного гуна так, як його вимовляв авзонець П'єтро, але в нього не виходило нiчого путнього.

— Се ймено важко дається латинцевi, – сказав вiн. – А що воно значить?

— То не є ймено, а прiзвисько. Значить по-латинському флагеллум[28].

Папа Лев аж якось полегшено вiдiтхнув. Усе нiби стало на свої мiсця, й те дивне ймення гунського цiсаря дане йому самим богом на кару свiтовi за тяжкi грiхи. Отже ж, Флагеллум Деї[29]… Богом дане гатило…

Сю розмову з папою римським П'єтро дуже докладно переказав Войславовi, й велiй болярин турицький щиро смiявся з Левової цiкавостi.

— Нагнав страху Гатило всьому свiтовi. Ач, узялися копати, пощо так названо князя нашого.

Вiн сказав про се Богдановi, але той байдуже махнув рукою:

— Чув єсмь. Нехай речуть.

Його думки були зайнятi iншим, такi жарти, може б, розважили його ранiш, але зараз вiн сказав:

— Прийму слiв римських по третьому днi.

Войслав за тим, власне, й прийшов i тепер подався сповiстити сла про волю Гатила.

Три днi тяглися для папи Лева, мов три роки, й вiн прийшов реченого дня на довгосподiвану авдiєнцiю марний i виснажений, мов пiсля важкої хворостi. Разом iз ним було три бiскупи в снiжно-бiлих тунiках i червоних наметалах, якi мали означати чистоту Христової вiри та ясну кров Сина Божого, що вiн пролив її для порятунку людства. За бiскупами виступали три сановники свiтських консульського чину, всi в яскравому вбраннi, що мало звеселити око варвара-переможця й зробити його прихильнiшим. Позаду йшло п'ятеро патрицiїв старiйших римського двору iмператорського. Шоста з ними була ще молода й дуже вродлива жiнка. Гатилiв погляд раз по раз падав на неї, й князь нiчого не мiг удiяти з собою. Вислухавши звичнi сольськi вiтання, вiн спитав сла:

— Хто ж несе менi сi слова вiд iмператора захiднього?

— Намiсник святого Петра, зверхник усiєї церкви християнської папа римський Леон Прiмус[30], твоя величносте, – тихо вiдрекомендувався сол i низько, до самої землi вклонивсь Гатиловi, хоч сан не дозволяв йому кланятися навiть iмператоровi. – Зi мною консул неапольський Константус Гракхус, три бiскупи…

Гатило байдуже перебив папу Лева:

— Чия та жона, котру-м видiв ще першого днi, як сте прибули до мене?

Ябедник Костан чiтко перекладав кожне слово свого володаря й кожну вiдповiдь Лева Першого.

— То Гонорiя, твоя цiсарська величносте. Юста-Грата Гонорiя.

Гатило здивовано блимнув на римлянку, й та знiтилась i схилила зiр долу пiд цупким поглядом варварського цiсаря. Та того погляду йому стачило ненадовго. Вiн одчув, як серце йому холоне й пальцi рук також холонуть, i спробував дати собi раду. Й папа Лев, i римськi патрицiї, i руськi князi та боляри мовчки дивилися на нього, й та мовчанка, певно, затяглася надто довго. Нарештi Великий князь узяв себе в руки й знову зосередивсь на головному словi Риму. Той для врочистостi був у високiй i круглiй, мов тричi вершена копиця сiна, золотiй папськiй тiарi на головi, й се трохи розважило Богдана. Почалась дiлова частина переговорiв. Леон махнув назад рукою, крайнiй консул, речений Константус Гракхус, передав його знак ще далi, й небавом з-поза полоток виринула група робiв i латникiв. Кожен нiс поперед себе золоту або срiбну вазу, чи скоряний, помережений золотою прошвою, мiх, чи важкий лар. Їх було душ iз двадцятеро, вони один за одним ставили дари перед Великим князем київським, що сидiв на своєму дубовому сiдлищi в простому ратному вбраннi. Навколо юрмилися князi, боляри, воєводи земель та тисяцькi вiд руських i неруських городiв. Роби й латники низько вклонялися Гатиловi й, так само нахиленi, вiдступали задки вбiк, даючи путь iншим.