Любко Дереш - Трохи пітьми

– Стала баптисткою? – іронізує Лорна.

– Не знаю. Може, й стала. Це її справа. Може, для тебе її слова нічого не значать, а я чомусь їй вірю. А ви як ставитеся до цього всього?

– Ну, якби я робив наше збіговисько, – каже Алік, – я обов’язково би включив у список заходів якісь катартичні процедури. Не можна ж отак людині з таким каменем на душі просто сидіти й чекати, поки прийде невідомо хто і робитиме із нами невідомо що. Ви погоджуєтеся, друзі?

«Друзі» кивають головами. Жанна, звертаю увагу, підсідає поближче до Йостека. Може, він їй сподобався?

– Я, коли в це діло, в екстрасенсорне поліз, багацько всякої літератури перелопатив. Я ж мусив усяке читати: і наукову, і популярну літературу. І от що б я включив у свою програму. Друзі, ви не знаєте, що таке шаманський екстаз? О, це могутня терапія духу. Я би знав, як допомогти іншим… Хе-хе, признаюся вам, колись я й сам думав влаштувати щось подібне: знаєте, зібрати людей, дати їм правильний настрій, провести з ними навчально-оздоровчі тренінги…

– Ясно, – хмикає Йостек. – Хотіли собі секту організувати, так? Знаємо вас.

– Ну чому ви, Йостеку, такий гострий? Я ж не зробив цього. Тим більше, зараз сам опинився в такому стані, що потребую допомоги від інших. Мені просто здається неправильним сидіти отак, склавши руки, чекати цих координаторів. Чому б нам справді не влаштувати сеанс шаманського зцілення?

Ближче підсідає також і Лорна.

– А шо це ше за байда? Ти шо, Зубастіку, умієш це робити?

– Ну, а що там уміти? – знизує плечима Алік. – Я, правда, ніколи цього професійно не робив, пару раз хіба. Тому я нікого не закликаю. Навпаки, можу вас відрадити. Одна моя колега ще по заводу, хе-хе, такий психоз тим шаманським зціленням собі заробила, що ой-йой-ой. Тільки-тільки на зв’язок вийшла Шамбала, як санітари були вже тут як тут.

– І шо, упакували?

– Упакували. Але то негостра форма в неї була. Ін’єкція сульфазину, і по контактах. Хе-хе, як рукою знімає. А все тому, що робила без нагляду спеціаліста. А в нас спеціалістів такого профілю й немає. Це далі треба їхати. На Сибір, на Алтай. От там спеціалісти вищого класу. А ми що? Ми гречкосії, а не спеціалісти.

– Похуй, – каже Лорна. – Похуй спеціалісти. Я, наприклад, сильніше не тронуся. Я можу хоч зараз.

– Хоч зараз не вийде, тому що ти недавно поїла. Краще на повний шлунок не експериментувати.

– Ей, – Йостек із сумнівом дивиться на Лорну. – Ти що, дійсно хочеш робити це казна-шо? А якщо тобі стане ще гірше?

– Не сци, Геморойчику. Стане – то стане. Кожен рішає сам за себе, усьок?

Йостек важко зітхає.

– Розкажи нам ще шось, – озивається Віка. – Так цікаво!

– Ну, тоді слухайте, друзі, – каже Алік. – Сеансу боятися не треба. Якщо ми дійсно його будемо робити…

– Я готова, – впевнено повторює Лорна.

– …тоді ми повинні підготуватися. Але дозвольте я вам трішки розкажу про саму терапію. Ви вже вибачте, що я не професіонал – поясню, як розумію. Отже, є у людини такий ресурс, що дає доступ до певного стану. Я називаю цей стан шаманським екстазом, або ясним розумом. Я придумав йому назву, коли сам пережив цей стан після смерті матері. А потім виявив, що багато хто подібний термін вже використовує. Воно й не дивно, все ж бо йде звідси, – Алік постукав себе по чолу, не знати що маючи на увазі. – Екстазу можна досягти багатьма шляхами. І танцем, і молитвою, і співом, і навіть через шок чи біль. Розумієте? Це дуже своєрідний, виразний стан. Не глюк, а ясність. Вона гоїть рани. Чим довше ти в ній перебуваєш, тим глибші рани можливо зцілити. Розумієте, друзі, зцілення себе – це наче приведення всіх частин себе до загальної згоди. Чи до спільного знаменника, Йостеку, якщо вам це милозвучніше.

– Так шо, проводимо сьогодні сеанс чи нє? – ставить Лорна питання руба. – Хто не сцить? Шо скажеш, Геморе?

– Я? Ні, ні. Я в це не вірю.

– А ти, заморишу? – питає вона в Жанни. – Давай, не ламайся.

Жанна мнеться, але видно, що Лорні пощастить схилити дівчину.

– Давайте я теж спробую, – вирішую я.

– І я теж хочу, – каже за мною Віка.

Алік дивиться на нас і ніби щось оцінює.

– Всім заразом не вийде. Будемо по черзі. Але майте на увазі таку річ. Хоч я буду працювати з кимсь одним, задіяними виявляться всі. Навіть ви, Йостеку. Шкода, правда, що ці слова ви зрозумієте лише в кінці. Проте доводжу це до вашого відома, друзі, щоби всі були готові до несподіванок.

Жанна зразу знебарвлюється, а Віка питає:

– А які можуть бути несподіванки?

Алік бере у руки Вікину долоню й каже: