Осне Саєрстад - Кабульський книгар

Коли виїхали журналісти, заїхали новообрані афганські міністри, їхні секретарі та помічники: дивани у вестибюлі зайняли темні пуштуни з Кандагара, емігранти в темних добре скроєних костюмах і свіжо виголені польові командири зі степів. Готель став домом для тих, хто тепер керував країною, але не мав де жити в Кабулі. Ніхто з них не звертав увагу на Аймала й нічого не купував у його крамниці. Вони ніколи не куштували «Баунті», а воду пили з-під крана. Їм і не снилося витрачати гроші на Аймалів імпортований товар. Італійські оливки, пластів’яні батончики «Вітабікс» та французький м’який сир під назвою «Кірі» з простроченим терміном придатності не були привабливими.

Часом той чи інший журналіст знову опиниться в Афганістані, у цьому готелі і в крамничці.

— Ти все ще тут? Чому не в школі? — запитають вони.

— Я ходжу після обіду, — відповість Аймал, якщо вони зайдуть зранку.

Він не смів признаватися, що він, як і інші вуличні хлопчаки, не ходить до школи, адже Аймал — багатий хлопчик. Його батько — багатий книготорговець: батько, закоханий у словесність та історію, батько, що має великі мрії та великі плани пов’язані з його книжковою імперією. Але — це батько, що нікому не довіряє управління крамницею, крім своїх синів, батько, що не потурбувався записати своїх синів до школи, коли після Нового року в день весняного рівнодення вони знову відкрилися в Кабулі. Аймал просив і умовляв, але Султан вразив його: «Ти будеш бізнесменом. Найкраще місце навчитися цього — це крамниця».

З кожним днем Аймалу ставало гірше. Він ставав нещаснішим, зблід, його шкіра набула жовтуватого відтінку. Його молоде тіло зсутулилося й утратило гнучкість. Його називали «сумним хлопчиком». Коли він повертався додому, то борюкався й сварився з братами. Це був єдиний вихід для ув’язненої енергії. Він заздрив своєму кузенові Фазілю. Той пішов в Естеклал, школу, яку підтримував французький уряд. Фазіль приніс додому підручники, олівці, лінійку, компас, стругачку для олівців, болото на штанях до колін і купу смішних історій.

«Бідний безбатченко Фазіль може ходити до школи, — скаржився Аймал Мансурові, своєму старшому брату, — а я, маючи батька, що прочитав усі книжки на світі, маю працювати по дванадцять годин на день. Я мав би цілий день грати у футбол і бути з друзями».

Мансур погодився. Йому не подобалося, що Аймал сидить цілий день у темній крамниці. Він також умовляв батька, щоб той відправив наймолодшого сина до школи. «Пізніше. Тепер ми маємо дружно попрацювати. Саме зараз ми закладаємо основи нашої імперії».

І що Аймал має робити? Утекти? Відмовитися вставати вранці?

Коли батько десь їде, Аймал виходить із вестибюлю. Він замикає крамницю і йде прогулятися навколо парку для машин. Може він знайде когось, щоб поговорити або з ким погратися камінцем. Одного дня прийшов британський працівник місії міжнародної допомоги. Випадково він побачив свій автомобіль, який були вкрали таліби. Він зайшов у готель, щоб з’ясувати. Власником машини був міністр, який заявляв, що купив її легально. З того часу він деколи заходив до Аймала в крамничку. Аймал завжди запитував його, як ідуть його справи з машиною.

— Та вона пішла безповоротно, — казав цей чоловік. — Нові шахраї прийшли на зміну старим.

Дуже зрідка щось порушить монотонність і вестибюль заповниться людьми, так що звук його кроків губиться, коли він пробирається до туалету. Наприклад, як це було, коли вбили міністра авіації. Як і інші некорінні міністри, Абдур Рахман жив у готелі. Після падіння Талібану під час конференції ООН у Бонні нашвидкоруч був сформований новий уряд Афганістану. Рахман зібрав достатньо підтримки, щоб бути призначеним новим міністром. «Плейбой і шарлатан», — говорили про нього опоненти.

Драма розгорнулася, коли тисячі хаджів — прочан по дорозі в Мекку, обмануті туроператором, так і залишилися в аеропорту Кабула. Компанія продала авіаквитки на неіснуючий рейс. «Аріана» зафрахтувала чартерний літак до Мекки, але далеко не для всіх вистачило місць.

Раптом прочани побачили літак «Аріани», що повільно рухався по злітній смузі й штурмували його. Але літак не летів у Мекку. Він віз міністра авіації в Нью-Делі. Хаджам у білому одязі не дозволили сісти в нього. Обурені, вони викинули пілота вниз і забралися в літак, у якому комфортно розташувався міністр зі своїми помічниками. Прочани витягнули його в прохід і забили до смерті.

Аймал був одним із перших, хто почув про те, що сталося. Вестибюль готелю був заповнений, люди хотіли дізнатися деталі. «Міністр, якого забили до смерті прочани? Хто за цим стоїть?»