Осне Саєрстад - Кабульський книгар

Маріам потакає своєму старшому синові. Він дістає найкращу їжу й найбільше уваги. Вона переживає, чи його харчування адекватне потребам його мозку. Якщо в рідкісних випадках у неї заводиться зайва монета, саме йому вона купує щось з одягу. Вона покладає на нього великі надії. Маріам пам’ятає, якою задоволеною була одинадцять років тому. Її шлюб із Карімуллою був щасливим. Вона пам’ятає народження дитини й щастя від того, що це хлопчик. Був улаштований великий бенкет і вона та син отримали чудові подарунки. Було багато візитів і радощів. Через два роки вона народила дівчинку й уже ніяких банкетів і подарунків.

Її життя з Карімуллою протривало лише кілька років. Коли Фазілю було лише три роки, його батько був убитий у перестрілці. Маріам стала вдовою й думала, що життя скінчилося. Одноока свекруха та її власна мати Бібі Гуль вирішили, що вона має одружитися з молодшим братом Карімулли — Хазімом. Але це був не старший брат: не такий розумний, не такий сильний. Громадянська війна зруйнувала крамницю Карімулли і їм довелося зводити кінці з кінцями на Хазімову зарплату митника.

Маріам сподівається, що Фазіль, вивчиться й стане відомим. Спочатку вона думала, що син працюватиме в крамниці її брата Султана. Гадала, що книгарня стане підприємницьким середовищем для нього. Султан узяв на себе відповідальність за його харчування, і в нього Фазіль їв краще, ніж удома. Коли Султан відіслав Фазіля додому, вона проплакала цілий день. Боялася, що син пустував, але вона знала Султанів характер і зрозуміла, що носильник пакунків став йому більше не потрібен.

Тоді молодший брат Юнус сказав, що спробує влаштувати Фазіля в Естеклал, одну з найкращих кабульських шкіл. Фазілю пощастило й він почав з четвертого класу. Маріам зрозуміла, що все вийшло на краще. Вона згадала Аймала, Султанового сина, що заледве коли бачив сонце, працюючи в одній із його крамниць із раннього ранку до пізнього вечора і їй стало страшно.

Вона гладить Фазілеве волосся, він вибігає з хати й біжить по болотистій стежці. Він старається оминати калюжі й перестрибує з одного куща трави на інший. Щоб добратися до автобусної зупинки, йому треба перейти все село. Він сідає спереду, де сидять чоловіки, і гоцається до самого Кабулу.

Одним із перших він заходить до класу і всідається на своє місце в третьому ряду. Один за одним заходять хлопці. Більшість із них худі і в поношеному одязі. На декому одяг завеликий. Напевно, дістався від старших братів. Панує феєрична суміш стилів. Хтось носить одяг, який заповідали носити і чоловікам, і хлопчикам таліби. Унизу на штанцях, по мірі того, як хлопці росли, дошиті клапті тканини. Інші дістали з підвалів і горищ штани та светри сімдесятих років, одяг, що носили їхні старші брати до приходу Талібану до влади. Один хлопець у джинсах, які, стягнені на талії, виглядають, ніби повітряна куля. Інші одягли штани-кльош. Одному хлопцеві одяг замалий, і він натягнув свої підштаники на закороткий светр. Кілька хлопців забули застібнути ширінки. Звикнувши з дитинства до довгих сорочок, легко забути про цей новий незнайомий механізм. Деякі одягнені в байкові сорочки, такі, як носять у російських сиротинцях, і вони мають такий самий голодний та трохи дикуватий вигляд. Один хлопець одягнув великий вихідний піджак, який він закотив вище ліктів.

Хлопці граються, галасують і розкидають речі по кімнаті. Від того, що вони пересувають столи, доноситься скрип. Коли дзвенить дзвінок і входить вчитель, усі п’ятдесят на своїх місцях. Вони сидять на високих дерев’яних лавках, зчеплених зі столами. Вони розраховані на двох учнів, але щоб усі могли поміститися, на деяких із них сидять по троє.

Коли заходить вчитель, учні блискавично встають і вітають його.

«Салам алейкум», — «Божий мир вам».

Учитель повільно проходить між рядами лавок, щоб переконатися, що всі хлопці відкрили правильні підручники й мають виконане домашнє завдання. Він перевіряє нігті, одяг, взуття. Вони мають бути, якщо й не абсолютно чистими, то хоча б не брудними. Це б означало звільнення з уроку.

Потім учитель перевіряє їх, але цього ранку всі добре вивчили урок.

— Тоді продовжимо, — каже він. — Гарам, — гучно вимовляє й пише незнайоме слово на дошці. — Хто знає, що це означає?

Один хлопчик піднімає руку.

— Погана поведінка — це гарам.

Він має рацію.

— Погана поведінка, немусульманська, є гарам, — наголошує вчитель. — Наприклад, убивство без причини. Або покарання без причини. Пити алкоголь є гарам, вживати наркотики, грішити. Їсти свинину є гарам. Невірний, безбожник не турбується про гарам. Багато з того, що є гарам для мусульманина, для них є добрим. Це погано.