Осне Саєрстад - Кабульський книгар

— Ще зарано, — відповіла Бібі Гуль.

— Саме час, — сказав Султан.

Лейлу ніхто не питав, але Лейла й не відповіла б. Добре вихована дівчина не відповідає на питання, чи їй подобається те чи те. Але вона сподівалася, уникнути цього.

Вийшла Шакіла, хитаючи стегнами, усміхнена й промениста. Усі страхи щодо її заміжжя за Вакілом виявилися безґрунтовними. Вона продовжувала працювати вчителькою біології. Його діти обожнювали її. Вона витирала їм носи та прала одяг. А ще Шакіла змусила чоловіка відремонтувати будинок і дати гроші на нові штори та подушки. Відправила дітей до школи. Вакіл і його перша дружина цим не переймалися. Коли найстарший син нарікав, що йому соромно сидіти в одному класі з маленькими дітьми, вона лише сказала: «Буде більш соромно потім, якщо ти зараз не ходитимеш».

Шакіла була на сьомому небі. Нарешті вона має чоловіка. Її очі сяяли. Вона виглядала закоханою. Будучи старою тридцятип’ятирічною дівою, вона блискуче пристосувалася до ролі домогосподарки.

Сестри поцілували одна одну в обидві щоки, натягнули на голови паранджі й вийшли за ворота: Лейла в чорних туфлях на високих каблуках, Шакіла в білих, височезних із золотими пряжками човниках, своїх весільних туфлях. Взуття дуже важливе, коли ні одягу, ні волосся, ні обличчя не видно.

Вони перестрибували через калюжі, уникали загуслої багнюки й глибоких колій, а гравій відчувався через тонкі підошви взуття. Це була дорога до школи. Лейла була на шляху подачі заяви на роботу вчителькою. Це був її секретний план.

Шакіла розпитала в сільській школі, де працювала. Там не було вчителя англійської мови. Хоч Лейла закінчила лише дев’ять класів, але була впевнена у своїй змозі навчати початківців. Коли вони жили в Пакистані, вона ходила на вечірні курси англійської.

Школа знаходилася за глиняною огорожею. Стіни занадто високі, щоб щось бачити. Біля входу сидить старший чоловік. Він стереже, щоб не проходив ніхто зі сторонніх, особливо чоловіки, тому що це дівчача школа й усі вчителі жінки. Подвір’я колись було трав’янистою галявиною, а тепер це засаджена картоплею ділянка. Навколо грядки до стіни були приточені загородки. Класна кімната має три стіни: огорожа й дві перегородки. Сторона від майданчика відкрита, так що директор школи може бачити все, що діється в кожному класі. У кожному закапелку є якісь лавки, столи й дошка. Лише старші дівчата мають столи й стільці. Молодші сидять на підлозі та слідкують за тим, що на дошці. Багато хто з школярів не може купити зошити, тому пишуть на дощечках або різноманітних аркушах, які лиш могли знайти.

Царює непорозуміння. Щодня приходять нові учні, які хочуть записатися до школи. Класи збільшуються й збільшуються. Урядова кампанія щодо шкіл проходила в усіх на очах. Усюди по країні розвісили плакати із зображенням усміхнених дітей із книжками. «Знову до школи», — єдині слова, усе інше й так зрозуміло з картинки.

Коли прийшли Шакіла й Лейла, інспекторка була зайнята з молодою жінкою, що хотіла записатися ученицею. Вона каже, що закінчила три класи й хоче почати з четвертого.

— Я не можу знайти Вас у списку, — каже інспекторка, перегортуючи картотеку, що випадково вціліла, пролежавши в шафі весь час, що таліби були при владі. Жінка мовчить.

— Ви можете писати й читати? — запитує інспекторка.

Жінка вагається. Урешті вона зізнається, що ніколи не ходила до школи.

— Але було б добре почати з четвертого класу, — шепче вона. — Так соромно сидіти в першому з малими.

Інспекторка каже, що якщо вона хоче чогось навчитися, то треба починати спочатку, з першого класу, у який записують з п’ятирічного до підліткового віку. Жінка була б найстаршою. Вона дякує і йде геть.

Тепер Лейлина черга. Інспекторка пам’ятає її з доталібських часів. Лейла була ученицею в цій школі, і інспекторка з радістю прийняла б її на роботу.

— Спочатку Вам треба зареєструватись, — каже вона. — Ви маєте піти в Міністерство освіти з документами й подати заяву на роботу там.

— Але Ви не маєте вчительки англійської мови. Чи не можете Ви попросити за мене? Або я могла б почати вже, а зареєструватися пізніше, — каже Лейла.

— Неможливо. Вас мають особисто перевірити посадові особи. Такі правила.

У відкритий офіс уриваються вигуки голосистих дівчат. Учителька б’є їх лозиною, щоб заспокоїти, а вони товчуться у класі.

Лейла виходить на вулицю засмучена. Голоси збуджених дітей затихають. Вона через силу бреде додому, забуваючи що йде спотикаючись у своїх високих туфлях одна без супроводу. Як їй піти в Міністерство освіти, щоб ніхто не помітив? План був знайти роботу, а потім сказати Султанові. Якщо він про все дізнається заздалегідь, то вставлятиме палиці в колеса. Але якби вона вже мала роботу, він би дозволив її не кидати. Узагалі вчителювання займало б кілька годин на день. Їй би просто довелось вставати ще раніше й працювати ще важче.