Осне Саєрстад - Кабульський книгар

Заходить учитель, а хлопці швидко витирають слова. Ця година була мукою. Вони всі мали назвати себе, надати свій вік і сказати щось англійською. Учитель, молодий худорлявий чоловік указує на неї лінійкою та просить говорити. Вона відчуває, ніби перед цими хлопцями вивертає назовні свою душу. Відчуває себе нечистою, усім відкритою, із заплямованою честю. Про що вона думала? Їй навіть і не снилося, що в одному класі будуть хлопці і дівчата. Жодної думки, це її провина.

Лейла не сміє вийти. Учитель питав її, чому. Але як тільки проходить година, вона поспішає залишити приміщення. Накидає паранджу й вибігає. У домашньому затишку вішає паранджу на цвях у коридорі.

— Жах, у класі були хлопці!

Інші витріщилися на неї з відкритими ротами.

— Це не добре, — каже мати. — Ти не повинна туди більше йти.

Лейла б і не подумала знову туди піти. Таліби може й зникли, але вони все ще присутні в її голові, а також у головах Бібі Гуль, Шаріфи, Соні. Жінки на Мікрорайоні раді, що з ерою Талібану покінчено, що вони можуть слухати музику, танцювати, лакувати нігті. Але тільки тоді, коли їх ніхто не бачить і вони можуть ховатися під паранджами. Лейла була справжньою дитиною громадянської війни. Правили мулли й таліби. Дитина страху. Усередині себе вона плакала. Її спроба вирватися, зробити щось самотужки, чомусь навчитися провалилася. Під час п’яти років правління Талібану, освіта для дівчат була заборонена. Тепер її дозволили, але вона сама собі заборонила. Якби тільки Султан дозволив їй піти в старші класи школи, тоді не було б ніяких проблем. Там класи розділені.

Вона сіла на підлогу в кухні, щоб почистити цибулю та картоплю. Соня їла смажене яйце й годувала Латіфу. Лейла не переносила розмов з нею. Тупа дівчина, що навіть не вивчила алфавіту. Навіть не спробувала. Султан найняв їй приватного вчителя, щоб навчив її читати й писати. Але нічого в її голові не трималося. Кожен урок був, як перший. Вивчивши п’ять літер за стільки ж місяців, вона запитала Султана, чи не можна припинити. Мансур із самого початку глузливо сміявся з Сониних приватних уроків подолання неграмотності. «Якщо людина має все й не знає, що їй ще робити, вона починає вчити віслюка говорити», — казав він голосно й сміявся. Навіть Лейлі, якій зазвичай ніщо з того, що каже Мансур не подобається, захотілося засміятися над цим жартом.

Лейла пробувала керувати Сонею й часто сварила її, коли та говорила якісь дурниці або не вміла справитися з роботою, але лише тоді, коли Султана не було вдома. Для Лейли Соня була бідною сільською затурканою дівчиною, що піднялася до стану їхньої відносної заможності лише тому, що була симпатичною на вигляд. Вона не любила її за всі ті привілеї, що Султан їй надав. Адже вони були майже одного віку, але мали такі різні навантаження в роботі. Особисто вона проти Соні нічого не мала. Та сиділа цілими днями й зі спокійним, відсутнім виразом обличчя спостерігала за подіями навколо. Насправді вона не була лінивою. Удома вона була доброю працівницею та допомагала батькам в селі. Але Султан не дозволяв їй важко працювати. Коли його не було вдома, вона часто допомагала. І все ж вона діяла Лейлі на нерви. Сиділа цілими днями чекаючи на Султана й швидко підскакувала, коли він приходив. Коли він був у ділових поїздках, вона одягалась у поношений одяг. Коли був дома, вона пудрила своє темне личко, підводила чорним очі й фарбувала губи.

Соня здійснила перехід від дитини до дружини, коли їй було шістнадцять. Перед весіллям вона плакала, але так, як має плакати дівчина доброї поведінки. Скоро вона звиклася з думкою про одруження. Соня росла, нічого не сподіваючись від життя, а Султан використав довгий двомісячний термін заручення на свою користь. Він підкупив батьків, щоб ті дозволили йому проводити час до весілля наодинці з Сонею. Заручена пара не повинна бачитися між заручинами й весіллям, та цієї традиції рідко дотримуються. Але одна справа разом ходити за покупками, а інша — проводити ночі разом. Таке було нечуваним. Її старший брат, коли дізнався, що Султан заплатив батькам гроші за можливість ночувати в них до весілля, хотів з ножем стати на захист її честі. Та обуреного Сониного брата теж змусили замовчати за допомогою гарненької готівки й сталося так, як хотів Султан. На його думку він робив їй послугу.

— Я мушу приготувати її до шлюбної ночі. Вона дуже молода, а я досвідчений, — казав він батькам. Якщо ми трохи побудемо разом зараз, весільна ніч не стане таким шоком для неї. Але я обіцяю, що не домагатимусь її, — казав він.