Осне Саєрстад - Кабульський книгар

Її виростили так, щоб вона прислуговувала, і вона стала служницею, якій усі наказують. Із кожним новим наказом, повага до неї зменшується. Якщо хтось у поганому настрої, то страждає Лейла. Пляма, що не відійшла на светрі, несмачне м’ясо, та мало що можна придумати, коли хтось потребує на комусь спустити свій гнів.

Коли родичі запрошують сім’ю з нагоди якогось свята, Лейла приходить першою, перед тим приготувавши вдома для всіх сніданок. Вона чистить картоплю, наварює бульйону, нарізає овочів. Коли сходяться гості, у неї заледве є час переодягтися, а далі вона знову подає їжу й проводить увесь час на кухні миючи посуд. Вона, як Попелюшка, тільки в її світі немає принца.

Султан приходить додому разом із Мансуром, Екбалом і Аймалом. У коридорі він цілує Соню й коротко вітається з Шаріфою у вітальні. Цілий день вони їхали в автомобілі з Пешавара до Кабула, тому потреби в подальших розмовах нема. Султан і сини всідаються. Лейла приносить миску для вмивання й бляшанку. Вона ставить миску по черзі перед кожним із них, вони миють руки, вона подає рушник. На підлозі вже розстелена клейончаста скатертина й можна подавати їжу.

Прийшов додому Юнус, наймолодший Султанів брат, і тепло привітався з Шаріфою. Він розпитує про останні вісточки від родичів, а потім, як звичайно, мовчить. Юнус дуже рідко розмовляє під час їжі. Він спокійний і тверезо дивиться на речі та рідко вступає в сімейні розмови. Виглядає, ніби йому все одно, а свої нещастя він тримає в собі. Цей двадцятивосьмирічний чоловік глибоко незадоволений своїм життям.

«Собаче життя», — каже він. Робота зрання до вечора й крихти зі столу свого брата.

Тільки Юнусові Лейла старається догодити. Вона любить цього брата. Деколи він приходить додому з невеликими подарунками, як то пластмасовий поясок або гребінець.

Цього вечора Юнус чимось стурбований. Але він вичікує, щоб заговорити. Шаріфа сама бере бика за роги й випалює:

— З Бельквісою не зовсім ясно. Батько дуже зацікавлений, але мати каже ні. Спочатку вона говорила так, але потім переговорила з родичкою, у якої є син, молодший син, і він хотів би одружитися з Бельквісою. Вони запропонували гроші й мати почала сумніватися. Ця родичка почала розпускати плітки про нашу сім’ю. Це все, що я можу тобі сказати.

Юнус червоніє й мовчки нахмурюється. Уся ця ситуація є образливою. Мансур кепкує.

— Онучка не одружується з дідусем, — бурмоче він собі під ніс, але так, щоб Юнус чув, а Султан — ні. Остання надія Юнуса розбита й відкинена. Він змучений. Змучений від чекання, від пошуку, змучений від життя в коробці.

— Чаю! — наказує він, щоб перебити Шаріфин потік слів про те, чому Бельквісина сім’я не хоче, щоб їхня дочка вийшла за нього заміж. Лейла підводиться. Вона засмучена, що одруження Юнуса, виглядає, ще буде довго тягнутися. Лейла сподівалася, що коли Юнус одружиться, він забере її з матір’ю до себе. Вони б усі жили разом. Лейла б для них так старалася, так старалася. Вона б учила Бельквісу, робила б усю найважчу роботу. Бельквіса навіть могла б продовжувати навчання, якщо б захотіла. Усе було б добре. Вона готова на все, щоб вирватися з Султанового дому, де ніхто її не цінує. Султан нарікає, що її страви йому не до смаку, що вона забагато їсть і що не завжди слухається Соню. Мансур завжди проти неї, постійно дзьобає. Часто він їй каже іти під три чорти. «Мені нема ніякого діла до тих, хто не має ніякого значення для мого майбутнього», — говорить він. «А ти, ти для мене нічого не значиш. Ти паразитка й геть звідси», — сміється він з презирством, добре знаючи, що їй нема куди дітися.

Лейла приносить чай. Слабкий зелений чай. Вона питає Юнуса, чи треба йому випрасувати штани на завтра. Вона якраз їх випрала, а Юнус має лиш дві пари. Їй треба знати, чи збирається він одягати чисті. Юнус мовчки киває.

«Моя тітка така тупа», — постійно твердить Мансур. «Коли вона хоче щось сказати, я завжди знаю, що саме. Це найнудніша особа, яку я коли-небудь знав», — глузливо сміється він і перекривлює її. Він ріс зі своєю на три роки старшою тіткою не як брат, а як господар.

Це правда, що Лейла часто повторюється, але це тому, що вона думає, що її ніхто не чує. Загалом вона говорить про буденні речі, тому що це її життя. Але зі своїми кузинами, сестрами й племінницями вона вміє сміятися та сяяти. Вона може здивувати всіх смішними історіями. Усе її лице міняється, коли вона сміється. Але під час сімейних вечерь не так. Тоді вона мовчазна. Інколи вона сміється з грубого жарту свого племінника, але як вона звірилася своїй кузині в лазні: «Я сміюся ротом, а не серцем».