Осне Саєрстад - Кабульський книгар

Бібі Гуль простує попереду. На якийсь момент троє молодих дівчат відстають. Вони йдуть поруч і сміються. На безлюдній вулиці можна відкинути паранджу через голову. Поблизу лише малі хлопці й пси. Прохолодний вітер приємно обвіває шкіру, усе ще розпарену після лазні. Але повітря не є свіжим. Бічні вулиці та проїзди в Кабулі смердять відходами й нечистотами. Брудна канава йде вздовж вулиці поряд із глиняними хатинками. Але дівчата не звертають увагу на сморід із канави або на куряву, що осідає на їхню шкіру та забиває пори. Їхні обличчя лоскоче сонце й вони сміються. Раптом озирається чоловік на велосипеді.

— Дівчата, прикрийтеся. Я згораю, — кричить він, проїжджаючи повз них. Вони переглядаються й сміються з його чудернацького виразу обличчя. Але коли він знову оглядається, вони покривають себе.

— Коли повернеться король, я більше ніколи не одягатиму паранджу, — раптом серйозно каже Лейла. — Тоді в нас буде мирна країна.

— Ясно, що він ніколи не повернеться, — заперечує кузина.

— Кажуть, що він повернеться цього року навесні, — наполягає Лейла.

Але до того часу все ж безпечніше ходити в паранджі. Тим більше, що три дівчини самотні.

Лейла ніколи нікуди не йде наодинці. Негарно молодій дівчині розгулювати без компанії. Хто знає, куди вона може піти? Може, на зустріч із чоловіком, щоб учинити гріх. Лейла сама не йде навіть у крамничку за овочами, що знаходиться в кількох хвилинах ходу від їхньої квартири. Зазвичай, вона бере з собою сусідського хлопчика або просить його побігти з дорученням. Наодинці є незнайомою концепцією для Лейли. Ніколи, жодного разу в житті, ніде, ні на один момент вона не була одна. Вона ніколи не була сама в квартирі, ніколи нікуди не йшла сама, ніколи ніде не залишалась сама, ніколи не спала сама. Кожної ночі вона спить на матраці біля матері. Вона просто не знає, як це, бути одною, тому їй цього не бракує. Єдине, чого вона бажає, це трохи більше спокою й не так багато роботи.

Коли вона заходить у помешкання, там царює хаос. Скрізь коробки, торби й валізи.

— Шаріфа повернулася! Шаріфа! — видає Бульбула, рада, що Лейла візьме на себе роль господині. Наймолодша дитина Султана і Шаріфи Шабнам бігає навколо, як веселе лоша. Вона обнімає Лейлу, яка своєю чергою обнімає Шаріфу. У центрі всього цього стоїть усміхаючись із дитиною на руках друга Султанова дружина Соня. Неочікувано Султан перевіз назад із Пакистану Шаріфу і Шабнам.

— На літо, — каже Султан.

— Назавжди, — шепче Шаріфа.

Султан пішов у книгарню. Залишаються тільки жінки. Вони всідаються в коло на підлозі. Шаріфа роздає подарунки. Сукенку для Лейли, шарф для Соні, сумку для Бульбули, светр на ґудзиках для Бібі Гуль, а всім іншим членам родини — одяг і пластикову біжутерію. Для синів вона має кілька комплектів одягу, куплених на пакистанських базарах. Таке не дістанеш у Кабулі. Для себе вона має єдину дорогоцінну річ.

— Ніякого повернення назад, — каже вона. — Ненавиджу Пакистан.

Але вона добре знає, що все в Султанових руках. Якщо він захоче, щоб вона повернулась, їй доведеться їхати.

Обидві Султанові дружини сидять і теревенять, як давні приятельки. Вони мацають матеріал, примірюють блузки й прикраси. Соня погладжує речі, що дістались їй і доньці. Султан рідко коли приносить подарунки молодій дружині, тому повернення Шаріфи стало приємним утручанням в її монотонне існування. Вона одягає Латіфу в рожеву тюлеву сукеночку, яка перетворює її на ляльку.

Вони обмінюються новинами. Жінки не бачилися одна з одною більше року. Телефону у квартирі немає, так що вони не могли й поспілкуватися. Найбільшою подією в Кабулі стало весілля Шакіли, про яке вони розповідають із найдрібнішими деталями. Які подарунки вона отримала, які сукні на них були, які діти від попереднього шлюбу, інші заручини, весілля і смерті.

Шаріфа переповідає новини свого біженського життя. Хто повернувся додому, хто залишився.

— Саліка заручилася, — каже вона. — Так вийшло, хоча родина була проти. У хлопця нічого нема, він також ледачий і нездара, — розповідає далі.

Кожен погоджується. Усі вони пам’ятають Саліку, завжди одягнену, як на видання. Але їм її шкода, бо вона має одружитися з побитим злиднями ледащом.

— Після того, як вони зустрілися в парку, її тримали замкненою цілий місяць, — продовжує Шаріфа. — Тоді одного дня прийшли хлопцеві мама й тітка просити її руки. Батьки погодилися. У них не було іншого вибору. Шкода вже була заподіяна. А які були заручини! Просто скандал!