Осне Саєрстад - Кабульський книгар

Після ранкового хаосу, коли Султан із синами пішли, Лейла може трохи розслабитися, випити чаю та поснідати. Потім вона вперше підмітає підлогу. З невеликим віником вона проходить кімнату за кімнатою, схилившись і підмітаючи, підмітаючи, підмітаючи. Більша частина пилюки здіймається в повітря, танцює навколо й осідає позаду неї. Запах куряви ніколи не покидає квартири. Їй ніколи не вдавалося справитися з пилом. Він притрушує її рухи, її тіло, її думки. Але вона потроху змітає в купку крихти хліба, папірці та інше сміття. Кілька разів щодня вона мете кімнати. Усі події тут відбуваються на підлозі й вона швидко забруднюється.

Саме від цього бруду вона намагається зараз відшкребти своє тіло. Шкіра скручується невеликими жирними кульками. Це пилюка, що прилипла до її життя.

«Якби я тільки мала хату, що потребує одного замітання на день, яка б залишалася чистою весь день, якби приходилося замітати лише вранці», — зітхає Лейла при своїх кузинах. Вони погоджуються. Наймолодші дівчата в сім’ях, вони мають таке саме життя, як і вона.

Лейла принесла з собою свою білизну, яку вона хотіла випрати в лазні. Зазвичай вона пере в пітьмі на табуреті у ванній кімнаті біля невеликого віконця в стіні, що пропускає трохи світла. Вона використовує кілька балій. Одну з милом, другу без мила. Одну для білого, другу для кольорового. Вона пере простирадла, коци, рушники й одяг членів родини. Вона все це тре, викручує, потім вивішує сушитися. Сушити важко, особливо взимку. Поряд із багатоквартирним будинком натягнуті мотузки, але речі часто крадуть, тому вона не хоче розвішувати їх там. Хіба що хтось із дітей наглядатиме, поки вони сушаться. В інших випадках речі сушаться щільно розвішаними на балконі. Балкон має всього пару квадратних метрів і весь заставлений продуктами та непотребом: мішок картоплі, кошик цибулі, ще один — часнику, великий мішок рису, картонні коробки, старе взуття, дещо з одягу та інші речі, які ніхто не сміє викинути, бо, може, вони ще колись знадобляться.

Удома Лейла носить старі, рвані светри, поплямовані блузки й спідниці, що волочаться по підлозі. Спідниці збирають пилюку, яку вона не може зібрати. Вона носить геть стерті пластмасові капці й на голові шарф. Блиск іде лише від великих сережок золотого кольору та гладеньких браслетів.

— Лейло!

Її кличе слабкий змучений голос, що доноситься через дитячий вереск. Йому якраз удається заглушити сплески води, що виникають від виливання жінками відер води одна на одну.

— Лейло-о-о!

Бібі Гуль вийшла із заціпеніння. Вона сидить тримаючи полотнину й безпорадно дивиться на Лейлу. Лейла бере клоччяну рукавицю, мило, шампунь і підсуває таз ближче до великої голої матері.

— Лягай на спину, — каже вона. Бібі Гуль маневрує своїм тілом на підлозі. Лейла тре й мне хитляве тіло. Бібі Гуль сміється. Їй також ситуація видається комічною. Невеличка спритна донька й велика, стара мама. Різниця у віці близько п’ятдесяти років. За ними засміялися й інші. Несподівано всі навколо сміються.

— Ти така жирна, мамусю, ти колись від цього помреш, — дражнить її Лейла, миючи в тих місцях, куди сама вона не може дотягнутись. Тоді з допомогою двох кузин вона перевертає її на живіт, і кожна з них шкребе величезні частини тіла Бібі Гуль. Далі їй миють довге, м’яке волосся. Наливають на голову рожевого китайського шампуню. Лейла обережно, ніби боячись, що все, що залишилось від волосся зникне, розтирає шампунь. Пляшечка з шампунем майже порожня. Це залишки з часів Талібану. Пані на пляшечці густо покреслена товстим фломастером. Коли релігійна поліція калічила Султанові книги, вони також узялися й за упаковку. Жіночі обличчя на пляшечках із шампунем або дитячі обличчя на шматках мила були замальовані. Не можна зображувати живих істот.

Вода стає холоднішою. Діти, яких не закінчили мити, верещать ще голосніше. Скоро в лазні, яка спочатку парувала, залишається лише холодна вода. Жінки виходять. Після них залишається бруд. По кутах розкидані яєчна шкаралупа й гнилі яблука. Гидотні розводи залишаються на підлозі. У тих самих пластикових сандалях, що в лазні, жінки ходять також по сільських дорогах, вуличних туалетах і подвір’ях.

Бібі Гуль бреде слідом за Лейлою та кузинами. Далі вони одягаються. Ніхто не взяв зміну одягу. Одягають те саме, у чому прийшли. На чисті голови натягують паранджі, з їхніми власними запахами. Під них проникає дуже мало повітря, тому вони мають специфічний запах. Від Бібі Гуль несе невизначеним ароматом, яким вона постійно оточена, старечим подихом змішаним із солодким квітковим запахом і чимось кислим. Лейла пахне потом молодої людини та випарами кухні. Насправді всі жіночі паранджі родини Ханів тхнуть випарами кухні, тому що вони висять на цвяхах біля кухні. Жінки під паранджами й одягом зараз бездоганно чисті, але ніжне мило та рожевий шампунь відчайдушно програють у нерівному бою. Скоро знову відновлюється власний запах жінок. Паранджа насилає його на них. Це запах старої рабині або молодої рабині.