Осне Саєрстад - Кабульський книгар

Лейла вряди-годи поглядає на матір, щоб упевнитися, що з нею все добре, а тим часом розмовляє зі своїми кузинами. Їй дев’ятнадцять і тіло в неї, як у дівчинки, середнє між дитячим і жіночим. Уся родина Ханів має радше повнувату статуру, якщо судити за афганськими стандартами. Жири та олія, якими вони щедро здобрюють свою їжу, добре позначаються на їхніх тілах. Сильно засмажені млинці, шматки картоплі, що скапують жиром, баранина в здобреній підливці. Лейлина шкіра бліда та ідеальна, м’яка, як задок у немовляти. Колір обличчя змінюється від білого до жовтуватого, до блідо-сірого. Життя, що вона веде, відображається на її дитячій шкірі, що ніколи не бачить сонця, і руках — грубих і спрацьованих, як у старої жінки. Певний час Лейла відчувала запаморочення й слабкість. Коли вона пішла до лікаря, він сказав, що їй потрібно більше сонця та вітаміну D.

Парадоксально, але Кабул є одним із найсонячніших міст на світі. Тут, на висоті 1 800 метрів над рівнем моря, сонце світить практично кожного дня. Від сонця робляться тріщини в землі, висихають колись вогкі сади, згоряє шкіра в дітей. Але Лейла ніколи його не бачить. Воно ніколи не доходить до квартири на другому поверсі в Мікрорайоні й не проникає через паранджу. Жоден цілющий промінчик не проникає через сіточку. Тільки коли вона навідується до своєї сестри Маріам, у якої є двір навколо її сільського дому, вона дає сонцю погріти своє тіло. Але така оказія трапляється дуже рідко.

Лейла встає першою й лягає останньою. Трісками вона розпалює піч у спільній кімнаті, а сплячі тіла інших членів родини в цей час ще хроплять. Далі вона розпалює дров’яну плиту у ванній кімнаті й нагріває води для їжі, умивання й прання. Поки темно, вона наповнює водою пляшки, баняки та інші ємкості. У цей час доби ніколи немає електрики, тому Лейла звикла ходити в темряві навпомацки. Деколи вона має невелику лампу. Потім вона заварює чай. Він має бути готовий до шостої тридцять, коли встають чоловіки дому. Інакше в неї будуть проблеми. Поки є вода в крані, вона продовжує поповнювати ємкості. Ніколи не знаєш, коли припинять подавати воду. Інколи вода зникає через годину, інколи через дві.

Екбал верещить щоранку, як недорізане порося. Крики діють кожному на нерви. Він лежить на матраці витягнувшись або склавшись удвоє й не хоче вставати. Цей чотирнадцятирічний хлопець щодня придумує нову слабкість, щоб уникнути дванадцятигодинного сидіння в крамниці. Але помилування немає. Щодня йому доводиться врешті підніматися, а назавтра ця вистава повторюється.

— Суко! Ледащо! Мої шкарпетки з дірками, — кричить він і кидає ними в Лейлу. Він виміщає свою злість на будь-кому, хто підвернеться під руку, а насправді він просто хотів би ходити до школи.

— Лейло! Вода холодна! Тепла вода закінчилася! Де мій одяг? Де шкарпетки? Дай чаю! Де сніданок? Почисть мої черевики! Чому ти встала так пізно?

Хряпають двері. Тремтять стіни. Кімнати, коридор і ванна кімната, як поле битви. Султанові сини репетують, сваряться, кричать. Переважно Султан сидить окремо з Сонею і п’є чай та снідає. Соня впадає біля нього, Лейла робить усе інше: наливає води в умивальник, готує одяг, наливає чаю, смажить яйця, бігає за хлібом, чистить взуття. П’ять домашніх чоловіків вибираються до праці.

З великою неохотою вона допомагає трьом племінникам Мансуру, Екбалу та Аймалу забратися геть з дому. Ніхто не подякує, ніхто не допоможе. «Неосвічені діти», — шипить під ніс Лейла, коли ці три хлопці, які лиш на пару років молодші від неї, дають їй розпорядження в домі.

— У нас нема молока? Я казав тобі купити! — Шпигає її Мансур. І додає: — Паразитка.

Якщо вона огризається, він завжди має на це жорстку відповідь:

— Заткнись, стара кочерга. Це не твій дім, а мій, — каже він люто.

Лейла також не відчуває, що це її дім. Це дім Султана і його синів та його другої дружини. Вона, Бульбула, Бібі Гуль і Юнус почуваються небажаними в домі. Але переїхати не є альтернативою. Уважається скандалом розділяти родину. Крім того, вони — добрі слуги. Лейла, у будь-якому випадку.

Деколи їй шкода, що її не віддали при народженні, як це було зі старшим братом. Вона уявляє собі: «З раннього віку я б ходила на комп’ютерні й англійські курси і зараз навчалася б в університеті. Я мала б гарний одяг і мені не треба було б наймитувати». Лейла любить маму, але вона відчуває, що нікому немає до неї ніякого діла. Вона завжди була останньою в ієрархії, там і залишається — Бібі Гуль більше не мала дітей.