Осне Саєрстад - Кабульський книгар

Під час Шаріфиної першої вечері ніхто багато не розмовляє. Це через невтішні новини про Бельквісу. Аймал грається з Латіфою, Шабнам грається зі своїми ляльками, Акбал голосно розмовляє з Мансуром, а Султан фліртує з Сонею. Інші мовчки їдять, потім сім’я розходиться спати. Шаріфі і Шабнам виділяють місце в кімнаті, де вже сплять Бібі Гуль, Лейла, Бульбула, Екбал, Аймал і Фазіль. Султан і Соня зберігають кімнату за собою. Опівночі всі вже на матрацах. Усі, крім однієї.

При світлі свічки Лейла готує їжу. Працюючи в книгарні цілий день, Султан любить з’їсти домашнього. Вона смажить курку в олії, варить рис, готує овочевий соус. Поки все готується, миє посуд. Полум’я свічки освітлює її лице. Навколо очей видно великі темні кола. Коли страва готова, Лейла знімає каструлю з плити, обмотує її ганчіркою і міцно закріплює кришку, щоб трималася, коли Султан з синами заберуть її з собою вранці. Вона змиває олію з пальців і йде спати, у тому самому одязі, що був на ній увесь день. Лейла розкочує матрац, накривається ковдрою й засинає, поки мулла не розбудить її через кілька годин. Під звуки «Аллах акбар» — «Бог усемогутній» розпочинається новий день.

Новий день, що на смак і запах, як і всі інші дні. Смак і запах куряви.

Одного дня Лейла натягає на голову паранджу, узуває вихідні туфлі на високих каблуках і вислизає з квартири. Вона проходить через розбиті вхідні двері, минає розвішену білизну й виходить із двору. За компаньйона й наглядача забирає з собою маленького сусідського хлопчика. Вони переходять міст через висохлу річку Кабул і губляться на одному з небагатьох кабульських проспектів. Вони проходять повз чистильників взуття, продавців кавунів і випічки, а також чоловіків, що нічого не роблять, а просто тиняються. Цих Лейла найбільше не любить. Тих, хто має час, щоб роззиратися навколо.

Листя на деревах уперше за чимало років зелене. Останні три роки в Кабулі практично не випадало дощу й сонце спалювало бруньки на попіл. Тепер, у першу весну після повалення Талібану, дощ ішов досить часто. Благодатний дощ, чудовий дощ. Його ще не вистачає, щоб заповнити річку Кабул у її берегах, але достатньо, щоб розпустилися й зазеленіли кілька вцілілих дерев. Достатньо, щоб прибивати потроху куряву, дрібненький пил, який є прокляттям Кабула. Коли йде дощ, пилюка стає болотом, коли сухо, вона куриться навколо, залазить у ніс, спричиняє запалення очей, попадає в горло й забиває легені. Сьогодні вдень ішов дощ і вітер посвіжішав. Але вологе повітря не проникає через паранджу. Лейла відчуває лише запах власного нервового дихання й пульсацію своїх скронь.

На Мікрорайоні на залізобетонному багатоквартирному будинку № 4 причепили велику вивіску зі словом «Курси». Черги на вулиці довжелезні. Оголошено курси подолання неграмотності, комп’ютерні й оволодіння письмом. Лейла хоче записатися на курси англійської мови. Біля входу за столом сидять два чоловіки та реєструють нових учнів. Лейла оплачує внесок і займає чергу разом із сотнями інших, що намагаються знайти свою групу. Вони спускаються сходами вниз і потрапляють у підвал, що виглядає бомбосховищем. На стінах видно візерунки зі слідів від куль. Під час громадянської війни це приміщення, прямо під квартирами, використовувалось, як склад боєприпасів. Різноманітні «класи» зроблені за допомогою перегородок. Кожен закуток має дошку, указку й кілька лавок. У деяких закутках є навіть столи. Стоїть гул голосів. У кімнаті починає струменіти тепло.

Лейла знаходить свою секцію «просунута англійська». Вона прийшла трохи зарано, як і кілька розбишацького й бикуватого вигляду хлопців.

Хіба таке можливо? У класі хлопці, дивується Лейла. Вона хоче вийти й зникнути, але прикипає на місці. Заходить у приміщення й сідає ззаду. В іншому куті тихо сидять дві дівчини. Голоси з інших закутків змішуються в одне низьке гудіння. Через стінки проникають різкі голоси вчителів. Проходить певний час, перш ніж приходить їхній учитель. Хлопці починають писати на дошці. «Pussy», — пишуть вони. «Dick, Fuck». Лейла сприймає ці слова, як звичайні. Вона має англо-перський словник і, щоб хлопці не бачили, під столом шукає ці слова, але не знаходить. Уся ситуація їй дуже не подобається: одна, чи практично одна, з бандою хлопців її віку або й трохи старших. Їй не треба було сюди йти. Лейла шкодує про це. Що, як хтось із хлопців заговорить з нею? Яка ганьба. Вона навіть зняла паранджу, бо подумала, що в класі не можна сидіти в ній, і вже відкрила своє обличчя.