Осне Саєрстад - Кабульський книгар

Старший чоловік із паличкою і великим тюрбаном на голові перериває його звихрені думки. Бурчанням він вітає Мансура й запитує про релігійний твір. Мансур знаходить книжку й сердито кидає її на прилавок. Він більше не Мансур-спокусник. Просто Мансур, син торговця книгами, із мріями, як червоні троянди.

Він чекає на неї кожнісінького дня. Щодня він замикає на вікнах ґрати, а вона так і не приходить. Час у крамниці тече все похмуріше.

На вулиці, де Султан тримає книгарню, є кілька інших книгарень і крамниць, що продають письмове приладдя, виготовляють палітурки або роблять копії документів для людей. Рахімулла працює в одній із таких крамничок. Інколи він заходить до Мансура випити чаю й потеревенити. Цього разу Мансур заходить до Рахімулли й звіряється йому у своїх проблемах. Рахімулла просто сміється.

— Не треба робити такі спроби зі студентками. Вони занадто доброчесні. Спробуй із кимось, кому потрібні гроші. Найлегше з жебрачкою. Деякі з них зовсім непогані. Або піди туди, де ООН роздає борошно та олію. Там є багато молодих удовиць.

Мансур роззявляє рота. Він знає той куток, де роздають їжу найбіднішим. Зазвичай це вдови й діти. Щомісяця вони отримують пайок і деякі стоять тут же на розі й намагаються виміняти частину пайка на гроші.

— Піди туди й вибери собі якусь молоду на вигляд. Купи пляшку олії та попроси її прийти сюди. «Якщо прийдеш до мене в крамницю, я потім тобі допоможу», — кажу я їм зазвичай. Коли вони приходять, я даю їм трохи грошей і прошу пройти в задню кімнату. Вони приходять в паранджі і виходять в паранджі. Ніхто нічого не підозрює. Я отримую те, що хочу, а вони дістають гроші для дітей.

Мансур дивиться на Рахімуллу, не ймучи віри. Той відкриває двері в задню кімнатку, розміром заледве квадратний метр. На підлозі лежать кілька картонних коробок, брудних і сплюснених. Темні плями покривають коробки.

— Я знімаю чадру, сукню, сандалі, шаровари. Дійшовши до цього, стає запізно про щось шкодувати. Стає запізно кричати, адже якщо хтось прибіжить на допомогу, провина повністю лежатиме на ній. Скандал зруйнує їй життя. Легко з удовами. Якщо це молоді дівчата, ще незаймані, я роблю їм це між ніг. Я лиш прошу їх стиснути ноги. Або я це роблю, ну ти розумієш, ззаду, — каже Рахімулла.

Мансур дивиться на нього й не може повірити. Як він може говорити про такі речі так легко й недбало?

Коли того ж дня він зупиняється біля скупчення синіх парандж, то розуміє, що насправді все не так легко. Він купує пляшку олії. Але руки, що продають її, грубі й спрацьовані. Він оглядається навколо й бачить лише злидні. Він закидає олію на заднє сидіння й від’їжджає.

Він облишає безкінечне повторення слів з індійського кіно. Одного дня, сподівається, вони все ж таки йому стануть у нагоді. Якось у книгарню зайшла молода дівчина й запитала англійський словник. Мансур повів розмову у своїй найчарівнішій манері. Він з’ясував, що вона записалася на курси англійської в початкову групу, і як галантний син книготорговця запропонував свою допомогу.

— Сюди заходить дуже мало людей, тому я міг би деколи перевіряти твої домашні завдання.

Але дівчина більше не приходила.

— У мене нечисте серце, — звірявся він молодшому брату.

Він знає, що не можна думати про дівчат.

До крамниці забігла маленька дівчинка. Їй може дванадцять, може чотирнадцять. Вона простягає руку й благально дивиться на Мансура та Рахімуллу. На голові в неї брудна біла шаль із червоними квітами. Вона ще замала носити паранджу. Її носять лише після досягнення статевої зрілості.

Жебраки часто заходять до крамниць. Мансур переважно грубо посилає їх геть. Але Рахімулла стоїть нерухомо й вивчає дитяче личко, що має вигляд сердечка. Тоді виймає десять купюр із кишені. Дівча-жебрак дивиться на них широко розплющеними очима й жадібно хапає. Але як тільки вона хоче їх забрати, рука Рахімулли вислизає. Він робить великий круг рукою в повітрі й затримує її погляд.

— Нічого в житті немає задурно, — каже він.

Рука дівчинки завмирає. Рахімулла дає їй дві купюри.

— Піди в лазню, помийся й приходь знову. Тоді я дам тобі решту.

Вона швиденько кладе гроші в кишеню сукенки й ховає своє лице в брудну шаль із червоними квітами. Дівчинка дивиться на нього одним оком. На одній щоці видно шрами від старих ран, залишених віспою. На чолі видніються також сліди укусів москітів. Вона розвертається і виходить. Тендітне тільце зникає на кабульських вулицях.