Осне Саєрстад - Кабульський книгар

— Він справді так сказав? — Мансур не має слів, «Це точно Алі кличе мене. Уявіть собі, Алі покликав мене», — промовляє подумки він.

Для гарантії того, що батько не передумає, Мансур ночує в Акбара. Наступного ранку вдосвіта вони вирушають. Єдиним Мансуровим багажем є пластиковий пакет, забитий бляшанками кока-коли й фанти та печивом із кремом смаку бананів і ківі. З Акбаром їде друг, і всі мають гарний настрій. Вони слухають поп-музику з індійських кінофільмів і співають на все горло. Мансур узяв із собою свій скарб, європейську касету «Поп-музика вісімдесятих». «Is this love? Baby, don’t hurt me, don’t hurt me no more», — розноситься з машини прохолодним ранком. Ще поки вони проїхали півгодини, Мансур устиг з’їсти пачку печива й випити дві бляшанки коли. Він відчув свободу. Йому хочеться кричати й гукати, і він висовує голову з вікна: «У-у-х! Алі-і-і! Я їду, Алі!»

Вони проїжджають райони, яких раніше він не бачив. Одразу на північ від Кабулу лежить Шомалійська рівнина, одне з найбільш зруйнованих війною місць в Афганістані. Усього лише кілька місяців тому земля здригалася тут від бомб, скинутих американськими бомбардувальниками «В-52». «Як гарно», — кричить Мансур. З відстані рівнина виглядає гарно, на фоні могутніх засніжених гір Гінду-Куш, що гордо пнуться до неба. Гінду-Куш означає смерть індусам. Тисячі індійських солдатів замерзли на смерть у цих гірських пасмах під час військових вилазок на Кабул.

Коли виїжджаєш безпосередньо на плато, картини війни стають явними. На противагу індусам, Гінду-Куш не зупинив «В-52». Багато розбомблених таборів талібів так і залишаються руїнами. Їхні домівки перетворилися на величезні кратери або порозкидані на велику відстань від ударів бомб об землю. Перекручене металеве ліжко, на якому можливо був убитий уві сні таліб, виглядає при дорозі як скелет. Поруч лежить прошитий кулями матрац.

Але найбільше постраждали табори від мародерства. Буквально через кілька годин, як таліби забралися геть, сюди збіглося місцеве населення, підбираючи солдатські умивальники, гасові лампи, килимки та матраци. Злидні були причиною того, що мародерство стало неуникним. Ніхто не оплакував мертвих, що лежали вздовж доріг або в піску. Навпаки, місцеве населення поглумилося над багатьма з них: виколювали очі, знімали шкіру, рубали тіло на шматки. Це була помста талібам за те, що вони роками тероризували народ Шомалійської долини.

П’ять років ця долина була лінією фронту між талібами і людьми Массуда з Північного Альянсу, і влада тут переходила з рук у руки шість разів. Оскільки фронт рухався туди-сюди, місцевому населенню довелося тікати або на північ в Панширську долину, або на південь у Кабул. Місцеві були таджиками і ті, хто шкандибав позаду, могли потрапити під талібські етнічні чистки. Перед тим, як відійти, таліби отруїли криниці, підірвали водопроводи й дамби, що були критично важливими для цієї посушливої долини, яка до війни вважалася житницею Кабула.

Мансур мовчки споглядає жахливі села, повз які вони проїжджають. Більшість лежать у руїнах і видніються на горизонті, немов скелети. Під час спроб підкорити останні території країни (Панширську долину, гори Гінду-Куш і пустельні райони на кордоні з Таджикистаном), таліби систематично зрівнювали із землею цілі села. Можливо вони досягнули б свого, якби не настало 11 вересня й у світі нарешті не зацікавилися Афганістаном.

Навколо лежать покручені танки, розбиті військові автомобілі та купи металу, про призначення якого Мансур може лише здогадуватися. Самотній чоловік іде за плугом. Посередині його ділянки лежить розбитий танк. Він ретельно обробляє ділянку навколо — танк заважкий, щоб пересунути.

Машина швидко несеться по розбитій дорозі. Мансур намагається розгледіти село, звідки походить його мама. Він не був там з п’яти- чи шестирічного віку. Його палець завжди вказує на ще більше руїн. Ось! Ось! Але ніщо не відрізняє одне село від іншого. Місцем, куди він малим хлопчиком приїздив до родичів, може бути будь-яка із цих куп уламків. Він згадує, як бігав стежками й полями. Тепер ця долина є найбільш замінованим місцем у світі. Безпечними є лише шляхи. Діти з оберемками хмизу та жінки з відрами води бредуть вздовж цих доріг. Вони стараються оминати окопи, де можуть бути міни. Машина з прочанами обминає групу міношукачів, що ретельно підриває міни або переконується, що підривні знаряддя нешкідливі. Щодня проходять кілька метрів.

Понад цими смертельними пастками в ровах цвіте повно диких темно-червоних тюльпанів на коротеньких ніжках. Але ними треба милуватися з віддаля. Збирати квітів — означає ризикувати позбутися руки або ноги.