Осне Саєрстад - Кабульський книгар

Паранджа виглядає здивованою. З відчуттям непевності вона вертить свою сумку.

— Додому з Вами?

Якийсь час вони мовчать. «Тиша — найкращий аргумент», — думає Мансур, трясучись від нервів. Він видав дуже сміливу пропозицію.

— Вам потрібна книга, чи не так? — запитує він нарешті.

Дивовижно, але вона погоджується. Дівчина сідає на заднє сидіння машини так, що може спостерігати за ним в дзеркало. Під час розмови Мансур намагається затримати, як він вважає, її пильний погляд.

— Гарне авто, — каже вона. — Це Ваше?

— Так, але нічого особливого, — недбало відповідає Мансур. Це робить машину ще чудовішою, а його ще багатшим.

Він безцільно їздить вулицями Кабулу, а паранджа тим часом сидить на задньому сидінні. У нього немає книжки, та й удома — баба й тітки. Його непокоїть і захоплює те, що він так близько з кимось, кого не знає. У момент найбільшої сміливості він просить її показати лице. Кілька секунд вона сидить абсолютно незворушно, а потім піднімає передню частину паранджі й тримає погляд у дзеркалі. Він знав, що так буде. Вона гарна, з прекрасними, великими, темними підведеними очима, на кілька років старша від нього. З допомогою найвишуканішого гумору, наполегливих чар і мистецтва переконання він змушує її забути про підручник із хімії та піти з ним пообідати в ресторані. Він зупиняє машину, вона вилазить і піднімається в ресторан «Марко Поло», де Мансур замовляє все, що було в меню: курку-гриль, кебаб, манти — афганське тісто начинене пловом і м’ясо, рис із великими шматками баранини й на десерт фісташковий пудинг.

Під час обіду він старається смішити її, хоче, щоб вона відчула себе особливою, припрошує їсти більше. Вона сидить не скинувши паранджі, спиною до інших столиків, у кутку ресторану. Як і більшість афганців, дівчина ігнорує ніж та виделку і їсть руками. Вона розповідає про своє життя, родину, навчання, але Мансур заледве вловлює зміст сказаного, бо дуже перенервувався. Це його перше побачення. Абсолютно нелегальне побачення. На виході він залишає офіціантам щедрі чайові, на що студентка робить круглі очі. По її одягу він бачить, що вона не багата, але й не бідна. Мансур мусить спішити назад у крамницю, а паранджа застрибує в таксі. За Талібану таке призвело б до покарання батогами й ув’язнення і її, і таксиста. Зустріч у ресторані була б просто неможливою річчю. Незнайомі чоловік і жінка не можуть разом іти по вулиці, а ще більш неможливим було б скинути паранджу в публічному місці. На щастя для Мансура все змінилося. Він обіцяє принести книжку наступного дня.

Увесь наступний день він думає, що сказати, коли вона прийде. Треба буде поміняти тактику продавця на тактику звабника. Єдиним досвідом Мансура в мові кохання є сцени з індійських і пакистанських фільмів, де кожна наступна фраза має бути більш хвилюючою за попередню. Фільми починаються з випадкової зустрічі, потім настає момент нетривалої ненависті, потім зрада, розчарування й на закінчення — слова, як пелюстки червоних троянд, про вічне кохання. Дуже потрібна підготовка для молодого закоханого. За прилавком, поряд зі стосами книжок і паперу, він вимальовує собі, як буде розвиватися розмова зі студенткою.

«Я думав про тебе кожну мить, після того, як ти пішла вчора. Я знаю, що в тобі є щось особливе, ти створена для мене. Ти моя доля!» Без сумніву, їй сподобається таке почути. Потім він подивиться їй у вічі. Може схопить за руку. «Я мушу бути з тобою наодинці. Я хочу насолодитися всією тобою, хочу потонути у твоїх очах», — скаже він. Або він буде не таким самовпевненим: «Я багато не прошу. Тільки якби ти могла інколи заходити, коли не маєш, що робити. Я зрозумію, якщо ти не захочеш, але може хоч раз на тиждень?»

Може дати кілька обіцянок: «Коли мені виповниться вісімнадцять, ми одружимося».

Він має виглядати Мансуром з дорогою машиною, Мансуром із модною крамницею, Мансуром із чайовими, Мансуром у європейському одязі. Він має звабити її життям, яке вона мала б разом із ним. «Ти матимеш великий дім із садом і масою прислуги, а у відпустку ми поїдемо закордон». І він має зробити так, щоб вона відчувала, що є унікальною, спеціально вибраною та розуміла, що багато для нього значить. «Я кохаю тільки тебе. Я страждаю кожну хвилину, коли тебе немає поруч».

Якщо вона не погодиться, тоді треба діяти драматичніше. «Якщо ти покинеш мене, тоді краще вбий мене! Або я підпалю весь світ!»

Але студентка не прийшла ні наступного після побачення дня, ні через день, ні потім. Мансур продовжує вправлятися в промовах, але дедалі більше падає духом. Чи він їй не сподобався? Може її батьки дізналися, що вона зробила? Може її замкнули? Може хтось їх побачив разом і роздзвонив новину? Сусід, родич? Може він щось не те сказав?