Осне Саєрстад - Кабульський книгар

Є тільки одна річ, з якою він не може змиритися, різний розклад годин, яких вони дотримуються. Султан завжди встає о п’ятій, щоб не пропустити світанкову молитву — фаджр, єдиний із п’яти обов’язкових намазів, який він вшановує. Шаріфа завжди вставала разом із ним, кип’ятила воду, заварювала чай, давала йому свіжий одяг, тоді як Соню, мов дитину, неможливо розбудити.

Інколи Султану здається, що він застарий для неї, не та людина. Але тоді він переконує себе, що вона ніколи б не знайшла когось кращого за нього. Якщо б вона вийшла заміж за когось свого віку, то ніколи б не досягнула того рівня життя, який зараз має собі на радість. Це був би забитий злиднями хлопчина, оскільки всі хлопці в її селі дуже бідні. «У нас попереду десять-двадцять щасливих років», — думає Султан і його обличчя набуває задоволеного вигляду. Він відчувається везучим і щасливим.

Султан усміхається. Радісний тремт проходить його тілом. Він нарешті під’їжджає до свого Мікрорайону й солодкої дитини-жінки.

Бенкет закінчився. Баранячі й курячі кості лежать розкидані по підлозі. Грудочки рису прилипли до скатертини, яка вкрилася плямами від темно-червоного соусу чилі, змішаного з озерцями рідкого, білого йогурту. Кімнату засмічують шматки хліба й апельсинові шкірки, ніби їх розкидали насамкінець частування.

На подушках під стінами сидять три чоловіки й жінка. У кутку біля дверей сидять навпочіпки дві жінки. Вони не брали участі в бенкеті й просто дивляться з-під чадр прямо перед собою, ні з ким не зустрічаючись поглядом.

Четверо попід стінами з насолодою п’ють чай, ліниво потягуючи його, повільно й у задумі. Важливі моменти вирішені й узгоджені. Вакіл бере Шакілу, а Расул — Бульбулу. Залишається домовитися про ціну й дату весілля.

За чаєм з глазурованим мигдалем встановлюють ціну за Шакілу — сто доларів; Бульбула дістається безкоштовно. Вакіл має приготовані гроші, виймає банкноту з кишені й дає Султанові. Султан забирає гроші за сестру зі зверхнім, трохи незацікавленим виразом: не така вже й ціна, що він за неї отримав. Расул натомість із полегкістю зітхає. Він мав би цілий рік працювати, аби нашкребти достатньо грошей, щоб купити собі наречену й оплатити весілля.

Султан сердиться на своїх сестер і вважає, що їхня понурість коштувала їм багатьох чудових претендентів на руку й серце. П’ятнадцять років тому вони могли б мати багатих, молодих чоловіків.

«Вони були занадто перебірливими».

Проте не Султан вирішував їхню долю, а мати, Бібі Гуль, що сидить тепер на почесному місці. Вона сидить зі схрещеними ногами, задоволена, похитуючись з боку на бік. Гасова лампа кидає мирне світло на її поморщене обличчя. Її руки тягарем складені на колінах, Бібі Гуль блаженно посміхається. Здається, вона більше не слухає розмови. Саму її висватали в одинадцять за чоловіка, що був на двадцять років старший. Її віддали як частину шлюбної угоди між двома сім’ями. Батьки попросили дочку в сусідів для сина її брата, а ті погодилися за умови, що Бібі Гуль буде співмірним внеском для їхнього найстаршого неодруженого сина. Він якось угледів її у дворі.

Після довгого подружнього життя, трьох війн, п’яти державних переворотів і тринадцяти дітей, удова нарешті віддавала своїх третю й другу з кінця дочок; одна ще залишалась. Вона довго за них трималася. Їм обом за тридцять і, відповідно, на шлюбному ринку вони не дуже привабливі. Але їхні чоловіки також добряче зношені. Тому, хто вийде звідси цього вечора як наречений Шакіли, понад п’ятдесят, він удівець і має десятеро дітей. Майбутній чоловік Бульбули також удівець, але бездітний.

У Бібі Гуль були свої причини, чому вона так довго трималася за своїх дочок, хоч багато хто й уважає, що вона вчинила несправедливо щодо них. Про Бульбулу Бібі Гуль каже, що та не дуже розумна і з неї нема практично ніякої користі, не соромлячись, озвучує це голосно, навіть у присутності дочки. Одна рука Бульбули скалічена й не дуже сильна, а ще вона накульгує. «Бульбула не справиться з великою сім’єю», — винесла їй вердикт мати.

Коли Бульбулі виповнилося шість, вона раптово занедужала. І після хвороби їй стало важко рухатися. Брат думає, що це був поліомієліт, лікарі не змогли визначитися з діагнозом а Бібі Гуль переконана, що дочка страждає від смутку. Адже вона захворіла, сумуючи за татом, який на тоді потрапив до в’язниці. Його заарештували й звинуватили у крадіжці грошей на складі, де він працював. Бібі Гуль твердить, що він був невинним. Через кілька місяців його звільнинили, але Бульбула так і не одужала. «Вона взяла на себе покарання за батька», — говорить її мати.