Осне Саєрстад - Кабульський книгар

— А мої батьки ніколи не скажуть «так», — зітхала Шакіла.

Махмуд вважав, що тільки вона, Шакіла, зможе зробити так, щоб його матір попросила в Шакілиних батьків неї руки. Він пропонував, щоб вона вдавала божевільну, упадала в розпач, погрожувала самогубством, якщо не зможе бути з Махмудом, урешті — кинулася в ноги батькам і сказала, що згорає від кохання. І батьки, щоб зберегти дончине життя, підуть їй назустріч.

Але Шакіла не була настільки сміливою, щоб вереском і криком витребувати бажане, а Махмуд не мав сміливості попросити жінок своєї родини піти в дім Шакіли. Він навіть не зміг заговорити про Шакілу зі своєю дружиною. А Шакіла безуспішно намагалася підійти з цим питанням до матері. Бібі Гуль вважала це просто жартом, це принаймні вона сприймала це як жарт щоразу, коли донька говорила, що хоче вийти заміж за колегу з трьома дітьми.

Махмуд і Шакіла прокрутилися одне біля одного в сільській школі чотири роки. Потім Махмуд отримав підвищення й змінив школу. Він не міг відмовитися від кращої посади, тому єдиним контактом між ними став телефон. Шакіла була глибоко нещасною та сумувала за коханим, але ніхто не повинен був цього помітити. Ганьба бути закоханою в чоловіка, з яким ти не можеш бути разом.

Потім почалася громадянська війна й Шакіла виїхала в Пакистан. Через чотири роки прибули таліби, і хоч ракети перестали стріляти, повернувся мир, але її стару школу так і не відкрили. Школи для дівчат були закриті, а Шакіла, як і всі жінки в Кабулі, в один момент утратила шанс знайти іншу роботу. Дві третини вчителів Кабулу зникли разом із нею. Кільком школам для хлопців також прийшлося закритися, оскільки багато вчителів було жінками, а тому не змогли знайти достатню кількість кваліфікованих учителів-чоловіків.

Йшли роки. Її секретний зв’язок з Махмудом зазнав ще більшого удару, коли під час війни були обрізані телефонні лінії. Шакіла сиділа в хаті разом з іншими жінками. Вона не могла працювати, не могла виходити без супроводу з дому, мусила себе ховати під паранджею. Життя втратило кольори. Коли їй виповнилося тридцять, перестали приходити свати.

Одного дня, після п’яти років перебування під п’ятою Талібану, до Бібі Гуль прийшла сестра їхнього далекого родича Вакіла й попросила Шакілиної руки.

— Раптово померла дружина. Дітям треба матері. Він добрий. Має трохи грошей. Він ніколи не воював, ніколи не чинив протизаконно, він чесний і здоровий, — характеризувала вона брата, а потім прошепотіла: — Раптово збожеволіла й померла. Марила, не впізнавала нікого з нас. Який це жах для дітей… Знаєте, батькові десяти дітей украй потрібна дружина. А поки старші діти доглядають молодших, дім розвалюється.

Бібі Гуль відповіла, що подумає. Потім вона розпитала в друзів та родичів про цього претендента й дійшла висновку, що він працьовитий і чесний.

У будь-якому випадку, це невідкладна справа, якщо Шакіла збирається мати свої власних дітей.

— Та в неї на чолі написано, що вже час покинути цей дім, — говорила Бібі Гуль кожному, хто хотів слухати. Оскільки Талібан узагалі не дозволяв жінкам працювати, вона навіть не здумала запитати у Вакіла, чи дозволить він їй це.

Бібі Гуль попросила його прийти особисто. Зазвичай одруження влаштовують через батьків, але оскільки цьому претендентові було майже п’ятдесят, вона захотіла побачити його на власні очі. Вакіл працював водієм автопоїзда, тому його по кілька днів підряд не бувало вдома. Тож він ще раз відправив сестру, потім брата, потім знову сестру — так тягнулися заручини.

Потім настало 11 вересня. Султан знав, що будуть падати бомби, а тому відіслав сестер і дітей до Пакистану. Аж тоді лише з’явився Вакіл.

— Поговоримо, коли все нормалізується, — сказав йому Султан.

Коли через два місяці талібів витіснили з Кабула, Вакіл знову прийшов. Школи ще не відкрилися, і Бібі Гуль знову не спало на думку запитати, чи дозволить він Шакілі працювати.

З кутка за плитою Шакіла пильно спостерігає, як вирішується її доля й виникає дата весілля. Четверо на подушках з’ясовують усе до того, як двоє щойно заручених мають шанс хоча б мигцем поглянути одне на одного.

Вакіл кидає погляд на Шакілу. Вона дивиться перед собою, на стіну, у нікуди.

— Я дуже радий, що знайшов її, — каже він, звертаючись до Султана, але продовжуючи дивитись на свою наречену.

Скоро почнеться комендантська година, і два чоловіки поспішають у темряву. У домі залишаються дві засватані жінки. Вони й далі дивляться в нікуди. Навіть, коли чоловіки прощалися, вони не поглянули на них. Бульбула важко підводиться й зітхає, ще не її черга. Пройде ще кілька років, перш ніж Расул нашкребе достатньо грошей, щоб оплатити весілля. Їй ніби однаковісінько. Вона підкладає кілька полін у піч. Ніхто не пристає до неї із запитаннями. Як завжди, Бульбула тут просто присутня, хіба що вона почовгає з кімнати виконувати свої обов’язки: миття, прання і помийні відра.