Осне Саєрстад - Кабульський книгар

Шакіла шаріється, коли всі сестри накидаються на неї.

— Три тижні! Треба поспішати.

— Я не впораюся, — стогне вона. Тканина для весільної сукні вже вибрана, тільки ще не відвезена до кравецької майстерні. Але ж як бути із рештою одягу, постільною білизною, посудом? Вакіл удівець, тож більшість потрібних речей уже має, проте вона теж мусить зробити якийсь унесок у подружжя.

Шакіла трохи бурчить. «Він низький, а мені подобаються високі чоловіки», — каже вона сестрам. «Він лисий і міг би бути трохи молодшим», — примовляє далі: «А якщо він агресивний, а якщо він недобрий, а якщо не відпускатиме мене з дому?». Сестри не відповідають але їм спадають ті самі невеселі думки. «А що, коли він не дозволить мені ходити до вас, а що, як битиме?»

Шакіла й сестри продовжують розглядати одруження в усе темніших кольорах, аж поки Бібі Гуль не наказує їм припинити. «Він добрий чоловік для тебе», — наполягає вона.

Через два дні після укладення угоди, Шакілина сестра Маріам влаштовує вечірку для зарученої пари. Маріам має двадцять дев’ять років і вона вийшла заміж удруге. Її перший чоловік був убитий під час громадянської війни. У неї ось-ось має народитися п’ята дитина.

Маріам застеляє скатерть на підлозі у вітальні. Немає ні Бібі Гуль, ні Султана. Шакіла і Вакіл сидять на одному кінці. Між ними не може бути жодного фізичного контакту, допоки присутні тут старші члени сім’ї можуть це побачити. Але зараз, в оточенні молодших братів і сестер, вони розмовляють між собою приглушеними голосами, майже не звертаючи уваги на інших, що раді б зловити хоч фрагмент їхньої розмови.

Це не дуже скидається на розмову закоханих. Назагал Шакіла говорить в повітря. Згідно з традицією, вона не може дивитися в очі своєму нареченому поки не відбудеться весілля. Він, навпаки, увесь час дивиться на неї.

— Я сумую без тебе. Я заледве витримаю ці два тижні, поки ти станеш моєю, — каже він. Шакіла шаріється, але продовжує оминати його поглядом.

— Уночі я не можу спати, думаю про тебе, — продовжує Вакіл. Від Шакіли жодної реакції.

— Що ти на це скажеш? — питає він.

Шакіла продовжує жувати.

— Уяви, ми одружимося, і ти приготуєш мені вечерю, коли я повернуся додому. Ти завжди будеш там, чекаючи на мене, — мріє вголос Вакіл. — Я більше ніколи не буду сам.

Шакіла притримує язика, але потім набирається достатньо мужності, щоб запитати, чи дозволить він їй працювати, коли вони одружаться. Вакіл каже так, але Шакіла йому не довіряє. Він може передумати, як тільки вони одружаться. Але він запевняє її, що якщо праця приноситиме їй задоволення, тоді він не має нічого проти. Звичайно, якщо вона ще й дивитиметься за дітьми й домом.

Він знімає коричневий паколь, вовняний берет, який носять прихильники вбитого лідера Північного Альянсу Ахмеда Шаха Массуда.

— Тобі не пасує, — каже нахабно Шакіла. — Ти лисий.

Тепер черга Вакіла червоніти. Він не відповідає на образи нареченої, а заводить розмову в безпечніші місця. Шакіла провела день на базарах Кабула, закуповуючи речі, що будуть потрібні на весіллі й подарунки для всіх родичів: своїх і чоловікових. Вакіл роздасть подарунки, на знак поваги до родини, що віддає її. Він платить, а вона купує: каструлі й сковорідки, ножі, білизну, рушники й тканину для сорочок йому та Расулові. Вона пообіцяла Расулу, нареченому Бульбули, що той вибере собі колір. Шакіла розповідає про покупки, а Вакіл запитує про колір матеріалу.

— Один — синій, інший — брунатний, — відповідає вона.

— Який для мене? — цікавиться він.

— Не знаю, Расул вибере спочатку.

— Що? — вигукує Вакіл. — Як так? Я маю першим вибирати, я твій чоловік.

— Добре, ти першим вибереш, — відповідає Шакіла. — Але вони обидві гарні, — каже вона дивлячись в нікуди.

Вакіл закурює цигарку.

— Я не люблю диму, — кидає вона. — Я не люблю людей, які курять. Якщо ти куриш, я й тебе не люблю.

Шакіла підвищила голос і всі почули її обурення.

— Важко кинути, раз уже почав, — відповідає сумирно Вакіл.

— Воно тхне, — продовжує Шакіла.

— Будь трохи приязнішою, — каже Вакіл. Вона на це мовчить.

— А ти повинна себе покривати. Це обов’язок жінки — носити паранджу. Роби, звісно, як хочеш, але якщо не носитимеш паранджі — мені це буде боляче. Ти хочеш робити мені боляче? — погрозливо запитує Вакіл.

— Але якщо Кабул зміниться й жінки почнуть носити сучасний одяг, тоді і я носитиму, — відповідає Шакіла.

— Ти не одягатимеш сучасний одяг. Ти хочеш, щоб я був нещасний?